13. Істерика

Міор жадав зустріти прекрасну Архангелицю, а от для Христини несподівана зустріч була зовсім неочікуваною. Їй навіть дар мовлення відняло, коли вона побачила перед собою знайоме обличчя. Обличчя того, хто закарбувався в її пам’яті недоступною мрією, мешканцем іншого прекрасного світу, до якого їй було зась потрапити…

– Не думав тебе ще раз зустріти… – перервав Алекс незграбну паузу, яка заповнила простір між ними. 

Він був одягнений у кашемірове пальто кольору мокко. Його сірі очі здавались темнішими у приглушеному світлі кафе. 

– Просто хотів десь розміняти гроші, але якщо закрито...

– Ні! Стривайте! Звичайно ... Просто не було клієнтів, тож ми раніше... закрилися, – заїкаючись, белькотіла дівчина занімілими від хвилювання губами.

– Навіщо тоді писати час роботи, якщо ви його не дотримуєтеся? – з легким обуренням запитав Алекс, знімаючи шкіряні рукавички.

– Ми дотримуємося, просто… – Христина намагалася сказати щось на виправдання, що це не її зміна зовсім і ще щось, але зрозуміла, що все це безглуздо. До того ж Алекс відразу перебивав її.

– Можна швидше тоді? На мене там таксі чекає.

Христина метушливо почала ритися в кишенях, але зрозуміла, що всі дрібні гроші пішли безхатьку, якому вона так вдало зустрілася.

– Ой… Вибачте, але в мене нема чим розмінювати…

– Ну, може, глянете в касі? – відразу запропонував очевидне рішення він, кивнувши головою на місце касира біля барної стійки. Алекс чомусь знову перейшов на ви. Мабуть, за звичкою, коли спілкувався з персоналом, звертався на «ви».

– Я не можу відкрити касовий апарат без оформлення замовлення, – з незручністю в голосі пробурмотіла офіціантка, продовжуючи розгублено ритися в порожніх кишенях.

– Добре. Американо без цукру, будь ласка. Можна із собою.

– Зараз, присядьте поки що... – несміливо запропонувала Христина і помчала пробивати замовлення, а потім до касового апарату, щоб розміняти його купюру. Поклавши здачу в коробочку для рахунку, вона кинулася з розносом до кавомашини робити американо. Її руки тремтіли. Чи то від несподіванки, чи то від хвилювання.

Поки готувалась кава, вона намагалася зібратися з думками й щось із себе видавити, але нічого не могла вигадати. Чи варто їй перепрошувати за той епізод із вазою й оладками? Чи, може, він її взагалі не знайшов? Якщо знайшов, то чому мовчить? Йому, мабуть, бридко навіть розмовляти тепер із нею. Всі ці думки роїлися у Христини в голові й стискалися в один пульсуючий потік у скронях під дією тиші, що нагнітала обстановку, і цього задушливого мовчання.

– Ну ви що, знущаєтесь? Мені просто потрібна моя решта! – нервово вигукнув Алекс, заглядаючи за барну стійку.

– Я вже майже зробила каву! Біжу вже! – вона миттю глянула на Алекса. Він сидів за столиком нерухомо. Його роздратування, яке чулося в голосі, зовсім ніяк не проявляло себе ні в його позі, ні у виразі обличчя.

Христина зовсім рознервувалась. Серце шалено калатало. Надто нервовий день був, надто багато потрясінь та несподіванок сьогодні сталося.

Чортів американо нарешті був готовий. Вона накрила стаканчик кришкою, поставила його на тацю до коробки з рештою і помчала до роздратованого клієнта.

Зустрівшись із ним поглядом, дівчина відчула, що втрачає контроль над собою. В очах почало темніти, ноги підкосилися, а рознос пішов кудись убік. Все згасло, а у вухах зашуміло. Почувся брязкіт, і Христина ніби прийшла до тями після сну. Вона сиділа на стільці, спершись на спинку, над нею, нахилившись, стояв Алекс:

– Гей, ти як? Тобі погано? Я викличу швидку… Знову п'яна, чи що? – бурмотів він собі під ніс, знову звертаючись до неї на "ти", і акуратно торкався її теплою долонею за щоки.

– Що трапилося? Я втратила свідомість? – прийшовши до тями, перепитала вона, побачивши, що таця з пролитою кавою вже стоїть на столі.

– Ви почали відключатися і кидати рознос. Я вчасно вас упіймав. І рознос також. Мабуть, таксист сьогодні отримає великі чайові... То ви як? Все в порядку? – перепитав він, стурбовано глянувши на годинника. Він знову став звертатися до неї на «ви», немов у ньому боролися гарне виховання та сприйняття повної абсурдності того, що відбувається.

– Я нормально, вибачте мені! – дівчина встала з-за столика і почала обтрушувати одяг. Їй було легше фізично, ком пульсуючого болю в голові кудись зник, але не тяжкість на серці. – Просто важкий день був.

Христина раптом усвідомила, скільки всього сталося за сьогодні, відчула тривогу за завтрашній день, і до очей почали накочувати сльози. Те, що вона весь вечір пригнічувала, ось-ось мало виплеснутися назовні.

– Давайте, я підвезу вас додому. Ви знаєте адресу вже, я сподіваюся? – спитав він із ноткою сарказму, навіть не підозрюючи, що зараз на нього виплесне.

А виплеснулася на нього нестримна дівоча істерика... Христину прорвало, як нафтовий фонтан з-під землі. Потоки чорних сліз, змішаних із тушшю та підводкою, лилися по щоках. Вона не могла нічого сказати, судомно ридаючи та встигаючи тільки заковтувати повітря, як риба. Алекс явно розгубився і спробував посадити її назад на стілець. Христина покірно сіла і, закривши обличчя руками, плакала ще дужче.

Хлопець у повній розгубленості побіг за барну стійку в пошуках склянки води.

– Ось. Попийте водички, – простяг він їй винний келих з водою. Христина слухняно взяла келих і, не перестаючи схлипувати, спробувала зробити кілька ковтків. Їй стало трохи легше. Але з полегшенням накотило почуття сорому та абсолютної нікчемності. Алекс дивився на неї в повному ступорі, чекаючи хоч якихось виразних пояснень того, що трапилося. Христина, заспокоївшись, змогла нарешті розповісти про свої пригоди.