12.2 Бережіть світло

У свій перший робочий день Міор прийшов раніше, щоб встигнути трохи освоїтися і звикнути до свого робочого місця. Після довгої медитації він був бадьорий і сповнений енергії. Йому не захотілося витрачати сили на телепортацію, до того ж погода була надзвичайно гарною. Він пішов пішки, прогулюючись вулицями та площами Небосхилу.

Рівні вулички були викладені чимось на кшталт напівпрозорого кварцу. Він трохи виблискував у променях ліхтарів.

Ліхтарі були схожі на великі кулі світла, що зависали над вулицями. Вони пересувалися містом і освітлювали там, де більше перехожих. Було ще зарано, і ліхтарів на вулиці Міора майже не було. Природне світло давали зірки й галактики, що світилися на горизонті. Іноді світла було багато. Тоді ліхтарі гасли та лише приглушено мерехтіли гарними переливами світла. Але коли Небосхил пропливав далеко від яскравих небесних тіл, було темно. Саме в такій мерехтливій напівтемряві Міор зустрів цей день на Небосхилі.

Один шар-ліхтар тут же помітив його і безмовно супроводжував Міора до іншої вулиці, ніби хтось освітлював йому шлях прожектором. На перехресті його зустріла інша куля світла, яка взяла на себе супровід. Поступово почали спалахувати яскравіше й інші ліхтарики, адже на вулиці стало виходити дедалі більше перехожих.

Все на Небосхилі складалося зі світла, і світло тут берегли. Саме тому, як зрозумів Міор, Ангели не часто телепортувалися. На це йшло багато енергії, а вони, борючись за кожну частинку світла, цінували її та економили. Правила також забороняли телепортуватись усередину приміщення. Можна було переміститися тільки кудись до входу, але не в приміщення. Не віталася також телепортація в межах будівлі – це вважалося безрозсудним марнотратством енергії Небосхилу.

Рослинності у світі Ангелів практично не було. Тільки скульптури різних форм із різних, схожих на кварц, матеріалів. Вони прикрашали тут усе: будинки, огорожі, газони, тротуари. Скульптури мерехтіли, інколи ж переливались залежно від природного освітлення.

Машин для пересування тут не було. У разі потреби завжди можна було переміститися у потрібну точку. До того ж все було розташоване поруч. Будинки на Небосхилі були дуже високими, тому вміщали багато різних установ. Тим більше, що всередині простір зовсім не обмежувався зовнішніми рамками будівлі. Приміщення могло бути нескінченно великим, складатися з багатьох залів і кімнат, хоча зовні здавалося набагато меншим.

Простір тут був не таким жорстким та обмеженим фізичними межами, як у Світах Третього порядку. У крихітному кубику можна було силою наміру та думки розмістити цілий мегаполіс, якби це було потрібно Ангелу. Але так утискатися не було потреби, місця на Небосхилі цілком вистачало. Проте фокус із простором в архітектурних формах тут використовували активно.

З усіх боків височіли гарні будинки. Всі вони були схожі: витіюваті колони, високі напівпрозорі дахи, скляні склепіння, багато нескінченних сходів і ескалаторів, що вели мало не в піднебесся. 

Міор прибув до Корпорації задовго до початку робочого дня. На вході його зустріла Нея. Вона виконувала функції секретаря, а ще зустрічала Новосвітлих, організовувала екскурсії та хтозна скільки всього ще робила. Бо навіть цим її обов'язки явно не обмежувалися. Здавалося, що Нея була скрізь і всюди, все встигала і знала всіх-всіх на Небосхилі.

– Світло в хмари, Міоре! – бадьоро привіталася вона. – Вітаю з першим робочим днем! Ось твоя постійна перепустка. 

Вона простягла йому значок з трилисником, обведеним у коло. Такий, як Міор бачив раніше на екскурсії кураторів.

Міор узяв свій трилисник і щиро посміхнувся Неї. Йому завжди було приємно її бачити. Вона променилася світлом і трохи нагадувала йому ельфа. Напевно, через трохи подовжені виразні вуха, які вона часто підкреслювала зачісками та сережками у вигляді пір'їнок або крапельок, і розкосих очей, колір яких постійно змінювався, як колір морської хвилі. Сьогодні її очі були блискучими блакитними з ніжним ультрамариновим відтінком, як море в тиху сонячну погоду.

– Світлого дня! Ти, як завжди, по-неземному прекрасна!

Нея розйойкалася у відповідь. Їй явно був приємний такий комплімент. Вона провела поглядом Міора і продовжила займатися своїми справами за напівкруглою стійкою у холі.

Міор піднявся довгим ескалатором на свій поверх і зайшов до кабінету. Усередині він виявився набагато відокремленим, адже зовні стіни були напівпрозорими.

Перед ним був його Екран Знань. Це було щось на зразок суперкомп'ютера, тільки керувався він силою думки. Варто було Міору зробити цілеспрямований уявний запит, як його екран видавав необхідну інформацію.

Усі екрани були підключені до інформаційного поля. Точніше, до того його аналога, який встигли задокументувати та перевести в доступний формат у Департаменті історії та передачі знань. Виявляється, робота Департаменту Тора ще грандіозніша, ніж здавалося. Це не просто Архів чи Бібліотека, це ще й ціла електронна мережа та глобальна база даних, яку починали створювати ще Першоангели. Цією глобальною мережею користувалися Ангели всіх підрозділів Корпорації Світла без винятку. Саме тому, як і казала Камеолана, Департаменти були пов'язані між собою та залежали від роботи один одного.

Ангели у Департаменті Коригування життєвих шляхів займалися тим, що спрямовували душі у всіх світах на бік світла.

Якщо душа накопичувала достатньо світла, вона перероджувалася для нового життя, щоб накопичити енергії ще більше. З кожним новим переродженням душа ставала потужнішою, накопичене нею світло – більш концентрованим.

Якщо енергії було недостатньо, щоб перевтілитися, душа вибухала, повертаючи залишки світла у Всесвіт і більше не перероджувалася в новому тілі. А якщо душа примудрялася витратити навіть свою початкову позику енергії та не змогла навчитися її накопичувати, вона могла стати червоточиною. І тоді тягнула б світло з інших душ, харчуючись ним. Такі душі небезпечні та шкідливі.