10.1 Сам Верховний

– Ох, тут і атмосферка у вас! Фууух! Ну що ж! Оглядова екскурсія завершена, світлі мої Ангели. Зараз буде зібрана рада Архангелів-керівників департаментів, і зовсім скоро ви всі отримаєте своє запрошення за розподілом, – повідомила у своїй солодкій манері Нея та продовжила трохи згодом. 

– Зараз у вас є шанс подумати та написати свої побажання щодо департаменту, в якому ви хотіли б проявити себе. Заповніть ці сувої і якнайшвидше поверніть мені!

Ангели почали розхоплювати сувої, що лежали на столику в холі, і жадібно вчитуватися в їхній вміст.

Міор зрадів, що він має шанс заявити про своє бажання працювати з Камеоланою. Після розмови з Алідою він почав нервувати ще більше. Раптом його справді візьме до себе Тор? Звичайно, йому було цікаво в Департаменті історії минулого і майбутнього, він міг би стільки всього з'ясувати для себе, але Камеолана… Працювати з нею було б подібно до мрії. Міор міг би щодня милуватися її космічними очима, і слухати її голос, що лився так плавно, як річка.

Міор торкнувся свого сувою, – і той розвернувся перед ним у проєкцію. Він мав вперше зробити запис в енергетичному сувої. Записи робилися силою думки. Треба було лише захотіти написати щось, як потрібні символи з'являлися у графі. Міор вписав своє ім'я та у списку Департаментів зазначив як бажаний Департамент коригування життєвих шляхів на чолі з Архангелицею Камеоланою.

Сувій закрився, і, зробивши великий полегшений видих, Міор віддав його Неї.

«Хоч би вийшло!» – думав він про себе, заплющивши очі й стиснувши кулаки. Тепер лишалося чекати. Міор так нервував, що не міг навіть розмовляти. Він відійшов подалі від усіх, заплющив очі та просто повторював про себе, як мантру: «Хоч би вона, хоч би вона, хоч би Камеолана…»

Через якийсь час Нея, тримаючи в руках тацю з горою сувоїв, знову увійшла до зали, але вже не одна, а з п'ятьма Архангелами-кураторами. Вони вийшли на невеликий подіум і мовчки стояли, розглядаючи новосвітлих.

Нея, так само тримаючи тацю з сувоями перед собою, вийшла до трибуни, що стояла на подіумі.

– Настав момент, на який усі чекали! – голосно вигукнула вона і різко підняла тацю вгору, ніби виплескувала з неї воду. Сувої злетіли догори, здійнялися під стелею і посипалися в зал у пошуках свого адресата. Вже за мить кожен із сувоїв знайшов свого господаря і застиг перед ним у блискучому згустку світла, чекаючи на прочитання.

Міор побачив свій. Більше він нічого не бачив. Тільки заповітний сувій, який уже знає відповідь. І зараз його дізнається і сам Міор.

Він несміливо торкнувся сувоя, і той розкрився проєкцією. З неї посипався вітальний салют із блискіток, і засвітилася назва Департаменту, в якому він працюватиме. Його очі вже прочитали, але мозок ще не встиг усвідомити прочитане. Через мить Міор був готовий вибухнути від щастя і закричав:

– Департамент коригування життєвих шляхів!

Він став стрибати від щастя і радіти, як дитина, а потім знайшов поглядом Камеолану, що стояла на подіумі, і з вдячністю дивився на неї. Архангели спостерігали реакцію Ангелів і задоволено посміхалися. Приємно було бачити радість своїх майбутніх підопічних.

У залі тільки й чулися бахи вітальних салютів, що вилітали з сувоїв, і захоплені вигуки Ангелів, а ще полегшені зітхання. Здавалося, кожен одержав розподіл до душі. В іншому кінці зали верещала задоволена Аліда – вона явно потрапила до свого обожнюваного Ларона.

Поруч із Міором танцював в обіймах зі своїм сувоєм Зорій. Він потрапив до Мельтора до Департаменту розробки світів. Побачивши радісні обличчя один одного, вони почали обійматися і сміятися разом.

Навіть Оллум світився від радості та посміхався, отримавши розподіл до Мелавії. Йому імпонував порядок і рівновага, що панували у її Департаменті, і він безперечно був упевнений у своїх силах.

Загальну радість, що панувала в залі, приглушила Нея. Вона знову підійшла до трибуни й гучними сплескуваннями намагалася привернути до себе увагу, а потім попросила всіх стихнути. Коли всі трохи заспокоїлися, Нея, окинувши спокійним і впевненим поглядом весь зал, була готова до оголошення.

– Привітати вас із цим найсвітлішим днем ​​прибув сам Великий Верховний – Найсвітліший і Наймудріший правитель Небосхилу, Зберігач Світла та Творець світів! – урочисто і вперше без своєї променистої посмішки та грайливого тону оголосила Нея. Всі ахнули й затихли від несподіванки та цікавості. Новосвітлі вперше мали змогу зустрітися з самим Верховним!

У зал з далекого входу тихо увійшов Ангел, одягнений у білу мантію з осяяною брошкою у вигляді трилисника в колі, пронизаного стрілою. Ангели розступилися перед ним, і він пройшов по залі з легкою усмішкою на губах, не дивлячись ні на кого, а лише вперед у бік трибуни.

Це був Ангел високого зросту, жилястий і великий, з густою бородою. Він був не молодий, але й не старий. Важко було визначити його вік, але він вирізнявся серед усіх. Його обличчя та аура променилися м'яким напівпрозорим світлом. Не таким, як аури всіх інших Ангелів та Архангелів. Він піднявся на подіум, кивнувши  Архангелам. Нея та п'ятеро Архангелів привітали Верховного чемним кивком. Верховний привітав їх у відповідь, усміхнувшись і взяв слово.

Міор боявся навіть поворухнутися, як і всі довкола.

– Вітаю вас, Ангели! Тепер ви можете приступити до своїх головних завдань. Хтось стане архітектором нових світів, хтось буде учителем для недосвідчених душ, хтось – вченим та дослідником, істориком та мислителем, хтось займатиметься економікою вселенського масштабу. Ви народжені Небосхилом і, наповнивши свої душі Світлом, повернулися сюди після численних життєвих шляхів та уроків. Тепер ви знайшли своє призначення і вищий зміст існування. Ми всі – не просто Зберігачі Світла, ми – Воїни. Тому що боремося щодня. Ми боремося за Світло, бо ми не маємо іншого шляху. Ми ведемо бій нашою наполегливою працею. І якщо ми перестанемо боротись, залишиться лише Ніщо. З крихітної порошинки ми побудували цілу Імперію Світла, тому я знаю, що колись ми переможемо темряву. Світло переможе!