4.1 Крила

– Вітаю вас, новосвітлі! – розставивши руки в сторони, ніби бажаючи обійняти всю компанію новопосвячених Ангелів, вигукнула Нея! – Світло з вами!

– Світло з нами! – їй у відповідь вигукнула збуджена Аліда.

– Світло з нами, – повторив за нею Міор, як загіпнозований. Він все ще був під враженням від того, що відбувається. Втім, як і більшість інших новосвітлих у Залі. Тільки Оллум стояв так само нерухомо, і жоден нерв на його обличчі, здавалося, не здригнувся. У його білих очах було умиротворення і радість, які читалися в погляді кожного, але не більше. Його обличчя, руки були абсолютно нерухомі. Він був холодний і прозорий, непорушний і спокійний, як склепіння колони поблизу.

– Ну що ж, неофітам час розходитися. У всіх вас ще стільки справ. – знову захоплено защебетала Нея, заговоривши голосніше, ніж звичайно. Вона швидко-швидко тараторила, наче її хтось підганяв із секундоміром, а вона виступала на сцені. – Вам належить освоїтися в цьому новому для вас світі, осягнути колосальну кількість інформації та братися за роботу.

– За роботу? – перепитала Аліда, стримуючи трохи свій збуджений стан.

– Ну звичайно! Хіба ви ще не відчули цей потужний поклик сили світла? Порив зробити щось важливе, значуще…? Не хвилюйтеся, всьому свій час, – продовжила тараторити вона, навіть не даючи шансу комусь вставити й слово. – Не випереджатиму події. Ви все дізнаєтесь на екскурсії для новосвітлих, – підморгнула Нея змовницьки, ніби комусь із новеньких це щось могло сказати. 

– Ну гаразд. Забовталася я. Мені час бігти. Бувайте – світло зберігайте!! Ха-ха-ха. Це у нас так теж кажуть, – хихикнула Нея і, продовжуючи щось бурмотити, кудись втекла.

Аліда відволіклася на розмову з іншим Ангелом, а Міор зацікавлено розглядав нерухомого і, здавалося, байдужого Оллума.

– То ти теж жив на землі? – спробував завести розмову Міор.

– Я ж сказав. Тільки вирішальне життя, – розмірено відповів він.

– А скільки в тебе було життів? – знову спробував завести діалог Міор. 

Йому була цікава особистість Оллума, адже він був так не схожий на більшість інших новоприбулих Ангелів.

– Двадцять вісім. – відповів Оллум тим самим тоном, ніби він – дівчина на касі в супермаркеті, що пропонує пакет черговому ..-надцятому клієнту.

– Двадцять вісім? Так багато? У мене лише шістнадцять було, і всі на Землі…

– Так, я ж сказав, двадцять вісім, – монотонно повторив він, щиро не розуміючи здивування Міора.

– Так, так, я зрозумів. 

Міору стало ніяково від того, що співрозмовник ніяк емоційно не реагував і не намагався підтримати діалог. Тепер Міор не знав, як би закінчити цю дивну розмову.

– Ви відчуваєте незручність. Вибачте. На Землі важливими були емоції. Я так до цього і не звик. На Альтурнії не було емоцій, а становлення моєї душі відбулося саме там. Тепер емоції не важливі, ми маємо право проявляти себе і демонструвати так, як забажаємо. Ваша подоба – людська. Моя – альтурнійська. Це рідкість.

– Звичайно я розумію. Ще стільки потрібно дізнатися! Про всі ці світи та Небосхил. Точніше, в тілі людини всі ці глобальні питання про устрій всесвіту мене завжди дуже хвилювали. Тепер я все можу дізнатися. Це приголомшливо. А вам бути землянином зовсім не сподобалось? Вибачте, що питаю.

– Ні. – відповів незворушний Ангел-альбінос.

Запанувала багатозначна пауза. Знов відчувши незручність, Міор затоптався на місці, а Оллум, відчувши незручність Міора, вирішив продовжити.

– Я був популярним співаком. Роккі Стар було моє ім'я.

Міору здалося це ім'я знайомим. Ну звичайно! Роккі Стар! Суперзірка, улюбленець підлітків! Його онука Даша любила цього співака. Хлопчик-неформал з пофарбованим білим волоссям і блідою шкірою, завжди сумний з важким поглядом, що співав тоненьким юнацьким голоском свої хіти. Щось там про панянку та веснянки... Це ж треба, його дивна зовнішність на Землі просто була альтурнійською. Він справді був, як з іншої планети. Міору здалося це смішним, він навіть хихикнув, але швидко зібрав усмішку, продовжуючи слухати Оллума, що дивився на нього своїми риб'ячими прозоро-білими очима.

– Слава страшенно стомлювала, я був постійно під тиском. Що б я не робив – приносило успіх. Будь-яка безглузда й проста пісня приймалася із захопленням. Це було жахливо. Стати зіркою на Землі дуже легко, але  бути нею – просто нестерпно, – продовжував спокійно розповідати Оллум, не помічаючи ледве стримуваних здивованих гримас Міора, який згадав земний образ Оллума з його останнього втілення. 

–  У мене було стільки спілкування, всі ці постановки на камеру, інтерв'ю. Доводилося постійно відчувати на собі емоції інших – божевільних фанаток, заздрість та ненависть інших артистів. Моя душа раніше не стикалася з таким проявом почуттів, як емоції. Мені потрібно було навчитися справлятися зі стресом та насолоджуватися моментом. Це було дуже складно. Одне життя на Землі коштує п'ятьох на Альтурнії, хоч усі тут і вважають, що навпаки. Але я все-таки впорався. Моя душа загартувалась у цьому світі, набрала достатню кількість енергії для трансформації. Не багатьом, хто навчався на інших планетах, вдавалося успішно пройти вирішальне випробування Землі.

Міор з цікавістю слухав Оллума, але в голові в нього все одно проскакували слова тієї безглуздої пісні, яку він пригадував уривками:
«Дівчинка-богиня...
Твоє ластовиння...
Запало мені в душу, 

Ходім зі мною в душ-душ-душ...».

Оце так! Він, Міор, помирав у муках, втрачав близьких, страждав так багато, осягаючи уроки земного життя. А Оллум купався в грошах, славі, успіху, але теж страждав. Те, що інші б назвали раєм на Землі, вважається страшним випробуванням на Альтурнії. І, мабуть, його душа працювала не менше, ніж душа Міора. Просто кожен проходив свій шлях по-своєму, і от вони тут. Ангели.

Зала помітно спорожніла, всі навколо немов танули. Новоприбулі освоювали навичку переміщення на Небосхилі крізь простір. Те, що зробив і Міор, коли перемістився до Зали Урочистостей. Міор тепер знову відчув непереборний потяг вирушити до своєї оселі та щось почати робити важливе, але ще не зрозумів, що саме. Мабуть, про цей потяг говорила Нея.