Глава 22. Кетрін

Мене тіпає від злості. День ще навіть не закінчився, а двір уже встиг мене до нудоти стомити. Усі коридори, усі галереї, усі тераси — тільки й чути: «Анна зробила те… Анна сказала це… Анна така шляхетна… така смілива… така добра…»

Так, ніби вона не випадково опинилася поруч із Філіпом, а була обрана небесами. Сміховинно. Ще кілька днів тому про неї ніхто не знав. Привезли як запасний варіант — навіть не перший, не обраний. Дівчина, чия сестра мала стати нареченою, а вона лише тінь, яку доля жбурнула в наш двір. І раптом — о диво — вона тут герой, взірець, ікона.

Я зціплюю пальці так сильно, що відчула, як нігті впилися в долоні, але болю майже не помічаю.

Фрейлінська вітальня — простора, світла, з високими вікнами, крізь які ніжним золотом ллється передвечірнє сонце. У повітрі пахне пелюстками троянд і свіжою тканиною. На столиках лежать нитки, стрічки, ножиці. І посеред цієї спокійної картини — вони.

Айві сидить на канапі, обережно підшиваючи рукав сукні Анни. Робить це з такою зосередженістю, наче працює над королівським убором.

Лілі стоїть біля дзеркала, перебираючи стрічки, шукаючи «правильний відтінок для нової зачіски Анни, бо цей, здається, не пасує її очам».

А Елвіна… Елвіна щебече. Вона завжди щебече.

— …і коли вона схилилася перед воїнами, ви бачили ці обличчя! Вони ледь не плакали! Така щирість! Така достойність! Я ніколи…

Мене нудить.

— Перестаньте, — кажу я, холодно обриваючи їхні вигуки. — Ви поводитеся так, ніби вона богиня. А вона — просто провінційна дівчина, яку занесло сюди випадком. Невихована, перелякана і без тіні королівської величі.

Айві підіймає очі. Вони занадто дорослі, занадто уважні.

— Кетрін… ти нервуєшся. Через неї.

— Я? — у грудях спалахує полум’я. — Через неї?

Лілі м’яко втручається:

— Вона ж казала тобі, що не дозволить фавориток… Це могло зачепити.

Це вже занадто.

— Анна говорить те, чого не розуміє, — відповідаю я, підіймаючись. Рухаюсь повільно, як кішка перед стрибком. Дівчата, не зізнаючись собі, відсуваються.

— Вона думає, що здатна мене налякати? Заборонити мені бачитися з Філіпом?

Я сміюся — коротко, різко.

— Вона не має жодного уявлення, що таке справжнє кохання. І що таке вірність.

Елвіна опускає погляд, але тихо каже:

— А ти певна, що він… хоче саме тебе?

Мій сміх цього разу тихий і гострий, мов ніж.

— Я знаю Філіпа з дитинства. Я знаю його краще за власне відображення. Ви думаєте, він обере її? Дівча, яке навіть не знає, як поводитися при дворі? Я бачила його погляд учора. Я була йому потрібна. Я завжди була.

— Але ж він… не приходив до тебе сьогодні, — несміливо зауважує Лілі.

— Бо він зайнятий державними справами. Король при смерті. Світ не крутиться навколо Анни, як би вона того не хотіла.

На мить усе стихає. Їм хочеться захистити її — це видно по виразах їхніх облич. І від цього мені стає ще гірше. Я роблю крок до них.

— Ви повинні зрозуміти: Анна занадто високо про себе думає. Вона вже поводиться так, ніби вона королева. Втручається всюди. Вказує всім. Виправляє всіх. Вона не наша рівня.

Айві не витримує:

— Кетрін… що ти хочеш від нас?

Ось.

Нарешті.

— Лише… допомоги, — кажу я, і голос мій стає м'яким, майже ніжним. — Не треба їй шкодити. Ні.

Просто… показати Філіпу її справжнє обличчя.

Щоб він сам захотів скасувати заручини.

Вони перезираються.

— Ми? — тихо каже Лілі. — Ми маємо щось робити? Але як?

Я усміхаюся.

— Легко. Ви поруч з нею постійно. Ви бачите, коли вона груба. Коли різка. Коли зверхня. А такі моменти є — і ви це знаєте. Покажіть це Філіпу. А ще краще — королеві Наталі. Дайте їм зрозуміти, що Анна — не та, ким здається.

— Це… небезпечно, — шепоче Елвіна.

Я підходжу до неї і кладу руку на плече.

— Коли я стану королевою — жодна з вас не пожалкує, що була поруч. Я не забуду вірність.

Дівчата мовчать. Думають. Переважують сумніви.

І я бачу — тріщина з’явилася. Потрібен лише тиск. Трохи. І все рушиться.

— Анна оголосила мені війну, — кажу я тихо. — Але я не боюся. Бо я знаю, за кого борюся. І знаю, що переможу.

Я випрямляюся.

— Тож допоможете мені… чи ні?

Тиша триває лише мить. Потім Лілі дуже повільно киває. Айві — теж. Елвіна зітхає… але погоджується.

І посмішка повзе мені на вуста.

Почалося.