Глава 9. Анна

Як тільки ми переступаємо поріг бальної зали, хвиля світла й музики накриває мене з голови до п’ят. Тисячі свічок у кришталевих люстрах мерехтять так яскраво, що простір здається заповненим золотистою імлою. Гості повертаються в наш бік, і вмить все затихає — на кілька ударів серця, поки я стою під цим натиском поглядів.

Я роблю глибокий вдих, піднімаю підборіддя й намагаюся усміхнутися, хоч коліна ще ниють після падіння. Філіп поруч — високий, спокійний, бездоганно зібраний. Усе в ньому кричить: “Я вдома. Вона — ні”.

Музика змінюється, і придворний церемоніймейстер оголошує:

— Перший танець — Принц престолу Філіп Арстон і його наречена, леді Анна Глостерширська.

Мені хочеться втекти. Але тікають не майбутні королеви.

Філіп пропонує мені руку, і я вкладаю свою в його. Його долоня тепла — і несподівано мій браслет на зап’ясті ледь-ледь світиться. Цей тонкий магічний спалах — ознака того, що між нами сформувався зв’язок зарученої пари. Ніхто більше не бачить, світіння дуже слабке, та мені воно пече, ніби нагадування: вибір зроблено за тебе.

— Налаштована все ж не зламати мені ноги? — шепоче він, і в кутиках губ ховається насмішка.

— Спробую взяти себе в руки, — чемно відповідаю.

Ми робимо перші кроки, і виявляється, що танцювати з ним… занадто легко. Він веде впевнено, наче знає кожен мій рух до того, як я встигну його зробити. Навколо зашепотілися, хтось зітхнув, хтось усміхнувся — а я ловлю себе на тому, що вперше за тривалий день не думаю про втечу.

— Мабуть, ти танцюєш краще, ніж падаєш, — знову шпилька.

— Я стараюся, щоб вам не було соромно. Хоча ви б пережили й це, мілорде, — киваю я.

— Буду знати, — відповідає він рівно, але очі блимають сміхом.

Музика затихає. В мить, коли ми зупиняємось, Філіп відступає на півкроку, бере мене за руку й піднімає її так, щоб усім було видно.

— Я, принц Філіп Арстон, оголошую про свої заручини з леді Анною Глостерширською. Нехай наш союз буде на благо Леонтайну.

Зал вибухає оплесками.

І все… Все. Я офіційно заручена і про це оголошено вже й тут.

Я усміхаюся, але всередині мене стискається холодний клубок. Магічний браслет на зап’ясті знову засвічується, ніби пломбу запаяли.

Філіп нахиляється до мене й тихо додає:

— Вітаю, наречена.

— Завчасно, як завжди, — шепочу у відповідь.

За кілька хвилин він чемно відпускає мою руку… і йде. Просто так, легко, піднявши підборіддя, — ніби й не було цих урочистих речей. Ніби й не стояла я поруч.

Я помічаю, до кого він прямує.

Висока, тонка, розкішна шатенка. Неймовірно витончена. Її сукня переливається сапфіровим сяйвом так, ніби її оздобили зорі. Вона повертається до нього, і на її обличчі з’являється усмішка, яка могла б розтопити айсберг.

А він усміхається у відповідь.

УСМІХАЄТЬСЯ.

Я стискаю зуби.

— Хто це? — звертаюся до королеви, яка стоїть поруч.

Вона навіть не обертається, просто ковтає ковток вина, і її голос звучить надто спокійно:

— Маркіза Кетрін Делайє. Давня подруга мого сина.

"Подруга". Так. Я чую підтекст. А ще чую те, як королева мимохідь додає:

— Дуже вихована дівчина. Розумна. Зразкова. І… вельми прихильна до Філіпа.

Так от як.

Кров приливає до щік.

Як на зло, Філіп нахиляється до маркізи так, ніби слухає її найважливіший секрет у світі. А вона кидає погляд через його плече — на мене. Усміхається ввічливо, але в куточках очей блимає щось схоже на виклик.

О, чудово. Просто чудово.

— Можна запросити вас на танець, моя леді? — раптом чую поруч.

Блідий хлопець у сріблястому камзолі ввічливо схиляє голову.

Я кидаю погляд у бік принца.

Він навіть не помічає мене.

— Так, звісно, — кажу я, навіть не думаючи.

Мене підхоплює інша рука, музика починається, і я танцюю.

Потім — з іншим кавалером.

І з іншим.

І ще, і ще.

Я сміюся, роблю компліменти, приймаю їх, кружляю по залі, так, щоб кожен бачив — особливо той, який зараз слухає маркізу Кетрін, нахилившись надто близько.

Це мій дебютний вечір як майбутньої королеви.

І я не дозволю, щоби перше, що побачив світ — це моє розчарування.

Я сяю.

Я сміюся.

Я танцюю так, ніби взагалі не бачу, як він дивиться на іншу.

А коли черговий кавалер бере мене за руку, я чую легке, ледь вловиме потріскування магії — знайомий браслет попереджає, що я "заручена" і не маю віддалятися від свого принца надто надовго.

Ну що ж, браслет. На сьогодні ти теж потерпиш.

Як і Філіп.

Бо якщо він думає, що я покірно стоятиму в тіні, поки його втішають маркізи… то він узагалі погано знає, кого зробив нареченою.