Глава 1. Анна

Адреналін... Радість... Сміх...

Я почуваюся дуже вільною і живою, пустотливо тікаючи від прислуги, яку послала до мене матінка. Це так потішно — бігти садом, ніби ти дівчинка й не маєш жодних зобов'язань... Почуття, ніби враз за моєю спиною виростають крила. Тонка тканина блакитної сукні шурхотить від кожного руху, але це не сковує, а навпаки додає особливого шарму всій цій ситуації.

— Ваша Високосте! Принцесо! — кричать вони вслід, а я не слухаюся, тікаю. Оглядаюся позад себе, показую язика Хлої, головній камеристці королеви, біжу і...

Несподіваний удар... поштовх... Чиїсь голоси. Багато голосів. Серед них один дуже чіткий — це всього лише вигук, але в ньому повно здивування. Відчуваю, що міцні руки намагаються схопити мене й втримати від падіння. Встигаю помітити групу людей, яких не бачила ще мить тому, але приходжу до тями вже на землі.

А точніше — в обіймах чоловіка, який так і не зміг зберегти рівновагу, зате чудово пом'якшив собою моє падіння. Здається, я носом вдаряюся до медалі на його воєнному сюртуку. Ауч! Боляче ж як!

У ту мить, коли його долоня торкається моєї шкіри, щось тепле й невидиме, наче іскра, прокочується тілом. Мить — і під шкірою на зап’ясті спалахує тонкий золотий візерунок, схожий на лінію блискавки. Я навіть не встигаю розгледіти — він зникає, наче розтанув у повітрі. Знак магічної сумісності.

Я не встигаю ні про що подумати і взагалі навіть розгледітися, як мене підіймають ще чиїсь руки. І лише тепер, коли я вже міцно стою на землі й тримаюся за носа, можу нормально оцінити ситуацію.

Отже, так. Я бігла, не дивлячись куди. З розгону вдаряюся в цього красеня і майже розпластувала його по бруківці. Гарно, Анно. Потіха таки вдається.

Мене оточують четверо незнайомих юнаків. Всі вони при параді і, варто зазначити, гарні собою, але той, кого я мало не роздавила, найсимпатичніший. Він високий, широкоплечий, статний. У нього правильні риси обличчя і просто таки бездонні блакитні очі. Вітер грається його пшеничним волоссям, поки він, не прийнявши допомоги друзів, встає на ноги.

Той, що піднімав мене, першим порушує мовчанку:

— Ви цілі, леді?

— Здається, — розгублено відповідаю, помічаючи, що військовий сюртук світловолосого значно забруднений після падіння на мокру після дощу землю.

— Я вас не забила? — питаю в нього.

— Я житиму, — не дуже привітно відповідає він, таки помітивши стан свого одягу. Насуплюється. В очах з'являється злість, що не прикрашає його.

Повітря між нами ніби на мить загусло — від нього віє дивною силою. Я відчуваю, що цей чоловік має в собі магію, сильну й упорядковану, як бурю, приборкану мечем.

— Принцесо! Принцесо! — долинають до нас голоси моїх переслідувачів. Почувши це, всі четверо незнайомців зводять на мене пильний погляд.

— Принцеса Сильвія? — питає світловолосий.

— Якщо так, то ви пробачите мені те, що зіпсувала вам одяг? — лукаво всміхаюся. І байдуже, що моє ім'я Анна. Сильвія ж моя старша сестра, у якої сьогодні заручини.

— Яке колоритне знайомство, — всміхається один з незнайомців. Тим часом блондин розглядає мене оцінювальним поглядом, а тоді, ніби відмирає, спохоплюється і серйозно мовить:

— Дозвольте відрекомендуватися, міледі. Принц Філіп Арстон, престолоспадкоємець Леонтайну і від сьогодні ваш наречений.

Ну, не мій... Але це сказано так самовпевнено, що мені аж противно стає.

— Заручин все ще не було, мілорде. Ще рано для такого титулу, — всміхаюся.

— Це лише питання часу. Якщо наші батьки домовилися, заручини — лише формальність. Хіба ж ні? Чи у вас є інші плани? — впертий, він складає враження дуже твердолобого чоловіка. І Ніжній квіточці Сильвії буде з ним важко. Бідолашна моя сестричка. Знову їй не пощастило в житті. Втім, хіба ж лише їй? Доля вступити в династичний шлюб спіткала кожного з наших братів і кожну з сестер. Хоча, навіть договір батьків ще не стовідсотково гарантує майбутній шлюб. Все стане ясно, коли молодята пройдуть перевірку на сумісність. До слова, я її вже схоже пройшла, коли моя рука засяяла іскрами від дотику принца. От і ще. Це не мій суджений.

— Наприклад, несподівано впасти на вас, але наступного разу задушивши? — випалюю я. Він вигинає брову знаком питання, а я безтурботно всміхаюся. Саме цієї миті моя свита наближається.

— Що ж, мені час готуватися до балу. Ще побачимося, мілорде, — я схиляюся в невеликому кніксені і впевнено йду до палацу, поки мамині слуги не звернулися до мене на ім'я. Уявляю, як буде весело, коли на балу принц Філіп не впізнає власну наречену.

Дорогі читачі! Ласкаво прошу на сторінки нового роману!

Ця книга особлива. Вона живе в моїй душі вже кілька років і саме зараз я відчуваю, що час поділитися нею. Будь ласка, діліться враженнями і, якщо вам цікаво, ставте сердечко та забирайте до бібліотеки. Також я буду дуже вдячна за підписку на сторінку автора. Так ви дізнаєтеся про знижки, новинки та важливі події)))

Роман дописаний, щоденне оновлення о 19:00. 

Будь ласка, підтримайте мене! Ви - моє натхнення і моя підтримка, моя муза і справжні мотиватори!

З любов'ю ваша Яся ♥️