4 розділ

 Тиждень минув неймовірно швидко, особливо коли кожного дня розмова лише про заручини. Їжа, одяг, декорації, музика, гості, перстень, і кожного дня одне й те саме. Зрештою сьогодні день до якого всі готувались. З самого ранку в моєї кімнаті були візажисти, перехмахери, майстри манікюри, та кравчині. Через чотири години, мук, я була готова. Білий костюм, волосся укладене в голівудську хвилю, та легкий макіяж. Гості вже сходились, і Назар з батьками вже прибув. В мої двері постукали, а після в кімнату зайшли Злата та Златослава, мої племіниці. Дві рижі дівчиники, одягнуті однаково, в легкі білі сукні, єдине що відрізняло це вік, дванадцять та дев’ять років.   

 - Марго тебе вже чекають внизу, - повідомила Злата. 

 - Тоді йдемо. 

 Заручини святкували в задньому дворі нашого будинку. Сьогодні було сонячно, тому мама задоволена, що її плани, дощ не зірвав. 

 Я спустилася вниз де мене вже чекав Назар, одягнений в сірий костюм та білу сорочку. Я взяла його під-руку, і ми пішли в двір. Всі аплодували нам. Ми приймали привітання. Назар познайомив мене з своєю командою, я нікого не запам’ятовувала. Пізніше я з Назаром розійшлась по різні сторони, помітила свого хресного, до якого направилась привітатись. Я підійшла та побачила його співрозмовника старпома. 

 - О, Маргаритко вітаю тебе дівчинко, нарешті ми дочекалися цього дня, твій батько був би радий, - привітав радісно Анатолій Васильович. 

 - Анатолію Васильвичу, дякую вам за привітання, я сподіваюсь ви теж за мене раді як і би радів мій батько, ви ж мій другий батько, хресний батько. 

 - А де твій наречений, мені саме потрібно про його відхід поговорити? 

 - Біля басейну з іншими капітанами розмовляє. 

 - О це чудово бо скоро Кучер, з Вербовецьким, виходити хочуть, - розповів Анатолій Васильович. 

 - Та ви що, а коли? - запитала здивовано я. 

 - Та десь як і Назар, цього тижня, вчора Ярмак вийшов в море, повернутись має в червні, і Соловей напрошується на вихід. 

На лиці зображалась посмішка, а насправді я була у розпачі від почутого, бо уе означало одне...

 - За Ярмака знаю, сестра до його повернення з дітьми до нас переїхала, то скоро всі мої сестри будуть вдома. 

 - Так, гаразд вітаю ще раз, - сказав чоловік, поцілував мене в голову та пішов в сторону басейну. 

 - Ну що ж і я тебе вітаю, принцесо, не знав що твій хресний начальник порту, - сказав старпом. 

 Відразу я не стала ховати.

  - Дякую, - сухок заптала. 

 - Ти ж не вийдеш за нього - знову почав він.

  - Вийду, а тобі то що?  

  -  Твій батько розповідав, що ти терпіти не можеш море, і всіх, і все, що з ним пов’язує, - з самодоволенням розповідав старпом. - І одружуватись ти не хотіла. 

   В середині почало кипіти. Яке йому діло до мене.

  -  Слухай що тобі треба?  

 - Переконатись що ти не станеш власником судна. 

 - Але як бачиш стаю, - задоволенно відповіла.

 Старпом нахилився до мого вуха. Та говорив так щоб тільки я почула.

  - Слухай принцесо, як там не було, команді потрібні гроші, а щоб їх заробити потрібна робота, розумієш про що я? - Вже без усмішки серйозно говорив чоловік. 

 - Ні, не розумію чим я можу допомогти, - зверхнім та байдужим тоном відповідала.

 - Це означає, що ми маємо йти в море, бо ми моряки, і там ми заробляємо гроші доперло?   

 - А я тут до чого? 

Відстала назад зрівнявши наші погляди. 

 - А до того, що в нас немає капітана, і прав на судно, а ти маєш право на судно, дай нам права на судно ми візьмемо собі капітана і будемо працювати.  

 - Зачека я подумаю.. Ні.  

 - Ти знущаєшся, в нас грошей немає, а в багатьох сім’ї які потрібно годувати, - незадоволено говорив.

 - То йдіть працюйте на інші судна, мене це не стосується! Я не дам тобі документи на судно все?  

 Така моя помста за його зухвальство.

 - Яка ж ти стерва, - обурився старпом. 

 - Гуляй. 

 - Ми тобі повернемо права на судно, всього один раз в море вийти, ми візьмемо рейс на тиждень може два і повернемось, - продовжував.

 - Я все сказала! - обурилася.

 - Що в вас тут? - запитав Назар який підійшов та обняв мене за плечі. 

 - Нічого, - буркнула я. - Знайомся це старпом мого батька. 

 - Знайомі, - сказав Назар, і потиснув руку іншому. 

 Після ми пішли до інших гостей. Дім знову наповнився радістю наче ще тиждень тому ми не поховали господаря будинку. Фотограф фотографував гостей, мама та мама Назара були задоволенні святом, батько Назара простий чоловік, якому не було діла до цього свята. Музиканти заграли якусь з маминих олюблиних мелодій, для повільного танцю, гості почали ставати в пари. Назар глянув на мене. 

 - Потанцюємо? - запропонував наречений. 

 - Вона станцює зі мною, - почувся грубий чоловічий голос по заді - Звісно якщо сама Маргарита буде не проти. 

 Я глянула назад щоб оглянути власника зухвалого голосу. Рівно з повною впевненість в собі стояв хлопець з блондинистим волоссям, зеленими очима вищий за мене на голову, одягнений в білий костюм. 

 - Ярославе.. 

 - То станцюєш зі мною? - повторив чоловік. 

 Моєму шоку не було кінця, друг дитинства який давно про мене забув, зараз тут.

  - Назаре я станцюю з тобою пізніше, - сказала я і подала руку блондину. 

 Хлопець миттю ж закрутив мене в танці. 

 - Давно не бачились, мила, Маргаритко, - протягнув він.

 - Ярославе, я ж знаю, що ти б просто сюди не прийшов, швидше скажи чого тобі і йди додому. 

 - Ти мала одружитись на мені, ось причина чому я тут. 

 - В тебе дружина є, а ти все думаєш про мене? Що ж ти за людина така, - обурююсь.

 - Ти казала, що не одружишся ніколи, що зараз змінилось? 

 - Тебе це не стосується. 

 - Маргарито, я знаю про заповіт, чому ж мені не сказала, я ж теж капітан ми могли бути разом, я б розлучився, а ти б стала моєю дружиною. 

 - Заспокійся, я ніколи тебе не кохала щоб ти таке говорив, тай ти капітан який любе сушу більше моря, ти заробляєш тут в компанії свого батька, яка виробляє сувеніри, - зухвало нагадала я.