3 розділ

 У вечір наступного дня, всі забули про скорботу. Чоловік моєї сестри запросив Середюка Назара Дмитровича, з батьками, до нас на вечерю. Мене одягнули в зелену сукню, одне плече було відкрите, а на іншій руці був рукав, сукня обтягувала мою фігуру та дивилась ефектно, довжина була до коліна, волосся мені вирівняли отюжком, на вуха принесли довгі золоті сережки, на ноги одягли зелені каблуки, під колір сукні. Через пів години, мама, покликала мене на низ зустрічати гостей. Коли двері відчинились, на порозі стояла повна жінка, в шубі, та високо зачесаною зачискою, не дивлячись на те,  що зараз був кінець квітня. За нею зайшов високий худий чоловік, одягнений в голубу сорочку та класичні штани, голова була сивою, як і вуса, а за ним зайшов чоловік середнього зросту, з хорошою формою тіла, одягнений в білу сорочку та чорний класичний костюм, в руках він тримав два букети. Чоловік простягнув до мами букет та його прийняла, а після букет був і в моїх руках. 

  - Доброго вечора, ми раді вашому запрошенню, - нарешті озвалась пані в шубі.  

 Ми запросили сімейство за стіл. До нашого застілля приєдналась Яніна, решта членів родини вирішили не втручатися в цей вечір, тож ніхто не приїхав.

 - Пропоную випити, - сказала мама, показуючи помічницям налити всім вина.  

 - Чудова ідея, - підтримувала пані. - Ой, ми з вами не познайомились, я Ольга Григорівна, а це мій чоловік Дмитро Олегович, та син Назар Дмитрович. 

 - Я Вікторія Володимирівна, це моя старша донька Маргарита Вікторівна та молодша Яніна Вікторівна, - відрекомендувала мама. 

 Назар кинув на мене оцінюючий погляд, як і його мати.

  - То давайте вип’ємо за знайомство! - вигукнула жінка. 

 Всі підняли свої келихи, з червоним сухим вином, легко з'єднали келих до купи.

 - То ви хочете, щоб ваша старша донька, одружилась на моєму сину? - продовжила Ольга Григорівна. 

 - Так, але це було більше бажання мого покійного чоловіка, ви були з ним знайомі чи не так Назаре? 

 - Так ми були знайомі, він розповідав що мріє одружити свою доньку, а мені саме потрібна дружина бо роки йдуть, а ми не молодіємо, я думаю ви розумієте про що я, - серйозно розповів Назар. 

 Мама захіхікала, Ольга Григорівна вдивлялася в мене.

 - Хах, так розумію вас, а в мене донька просто сонце, те що вам треба, і готує, і прибирає все робить. 

 Брехня, матері, наче мед, так ж солодка. 

 Якщо я стану готувати, то кухня згорить миттєво, а прибирати, я ніколи не прибирала. 

 - Та мені не потрібно кухаря чи прибиральника, мені потрібна дружина, яка буде народжувати мені дітей, витрачати мої гроші, та чекати на суші, саме непевне через останнє я вибрав вашу доньку, вона з сім’ї капітана чекати їй не привикати. 

 - Звісно, знаєте в мене насправді шестеро доньок, і всі одружені на капітанах, звісно крім цих двох, - весело розповідала мати. 

 Всередині все перевернулося від злості, відчуваю себе цуциком на базарі...

  - Справді і на яких капітанах? - поцікавився чоловік. 

  - Ярмак, Кучер, Вербовецькій, та Соловей, - розаовідала задоволенно мати.

  - Знаю в Соловея дружина молода, їй всього лиш шістнадцять, і дитина недавно в них народилась, дівчинка якщо пам’ять не підводе - задумався чоловік. 

 - Так, так, вірно. 

 Ольга Григорівна з захопленням дивилась на сина, як і моя мати, наче йому п'ятьі він розповіжає віршик га новий рік. Батько Назара весь час мовчав, чоловік був не зацікавлений в цьому всьому.

 - А синів в вас немає? - перепитала Ольга Григорівна. 

 -  Ні тільки доньки, красуні, розумниці. 

 Почалося. Мене виверьсдр від цих розмов. Яніна легко аоклада свою руку мені на ногу. Я глянула на неї. Вона свівчутливо кивнула.

 - Чоловік завжди мріяв про сина, а вийшло шість доньок та сім онучок, і ні одного хлопця уявляєте.  

 - Ого, це в вас таке везіння на дівчаток, а можливо ми його перервемо і в вас буде перший онук, - щасливо роздумувала Ольга Григорівна. 

 - Було б неймовірно, а ви ще уявіть чоловік мій мав світлі очі, але каштанове волосся, а доньки всі в мене, рижі, а онуки теж, не маю рижого зятя або блондина всі темноволосі, а онуки рижі тай все, - продовжила з гордістю розповідати мама. 

 - Зате всі на бабусю схожі, а в мене ні одного онука чи онучки, один син в мене Назарко, тай нарешті наречену знайшов. 

 Я вже не могла це слухати, хотілось піти до себе в кімнату, я вдихнула повітря носом, почала їсти.

 - Ой, давайте тоді весілля обговорювати! - запропонувала Ольга Григорівна. 

 М'ясо стало мені поперек горла коли це почула, я почала кашляти, а мама легенько вдарила мене по спині. 

 - Вибачте.. - сказала я та надпила вина. 

 - Давайте нема куди тягнути, - задоволено вигукнула мама. 

  Збоживоліти.

 - Тоді з нашої сторони буде біля ста гостей, а з вашої?  

 - Ой ну десь те ж так!  

 - А коли? 

 - Де? 

 - Тоді давайте в травні і десь біля океану! - продовжувала Ольга Григорівна. 

 - Мальдіви Мадагаскар.. - підтримувала мама. 

 - А сукня, яка фата, костюм, торт?! 

 - Їдемо завтра до кравчині!  

 Все пливло перед очима, єдине бажання зараз, уе розтрощити щось.

 - Стоп! - зупинив їх Назар, - Я через тиждень йду в рейс!  

 Схоже Бог все таки є на світі.

 - Як в рейс синочку, а весілля?  

 - Ми заручимось до мого відходу, після я повернуся в липні, тоді вже все має бути готове до весілля, зрозуміло? А зараз прошу всіх їсти, а то їжа стине. 

 А ні, здалось...

 Всі почали їсти. Я лише з жахом глянула на Яніну яка теж була не в захваті. Мама та Ольга Григорівна обговорювали приготування до заручин.