2 розділ

 Наступного ранку, до маєтку прибув нотаріус батька. Вся родина зібралась, в залі, навіть команда батька зібралась. Нотаріус видав кожному по конверту, така була батькова воля. Я розгорнула свій конверт та здивувалась. 

 “Свому головному болю, своїй самій найгіршій донці, Яновській Маргариті Вікторівній, я Яновиський Віктор Васильович,' заповідаю: віллу на березі Іспанії, мій будинок, три автівки, шкатулку з фамільними прикрасами, ключ від банківського сховку, яхту “Норі“, та свій суховантаж “Перлина“. При умові, якщо, вона одружиться, до кінця цього року, на капітані. Щоб полегшити пошук, мій товариш, Середюк Назар Дмитрович, був не проти побратися з однією з моїх доньок, йому тридцять вісім, він капітан суховантажа “Тінь“. А як ні, то нічого з наслідства не дістанеш.“  

 - Що за маячня? - злість в моєму голосі почули всі.  

 - Що там в тебе дитино, які статки? - влізла тітка Ліда - Якщо щось не подобається відай мені. 

 Я глянула на цю нестерпну жінку, яка зразу знітилась від мого погляду. 

 - Міс, вам потрібно підписати - додав нотаріус. 

 - Що мені підписати?! Що я нічого не дістану якщо не одружусь! Та пішли ви всі з своїми заповітами! - кричала я дивлячись на задоволенні лиця моїх сестер, на здивовану маму, шоковану тітку, та команді, і задоволеного старшого помічника.   

 Я вийшла з кімнати, розлючено піднялась в свою кімнату. Тільки двері зачинились за мною, як все що стояло на моєму столі полетіло вниз. 

 - Ааа.. Чортовий старий! Навіть з під землі дістав мене, своїм одруженням!  - кричала я на все горло. 

 Наступне полетіло на землю дзеркало, всі книги, стілець. Трощила все в кімнаті, коли в кімнату зайшла мама. 

 - Маргарито! Я вимагаю щоб ти заспокойлась негайно! - кричала жінка. 

 - Чого тобі?! Що вам всім від мене треба? Так важко було дати мені наслідство, щоб я поїхала геть, і жила сама, і ми більше не бачились!    

 - Дай мені лист, - вимагала спокійно та рішуче мама. Її зелені очі зблиснули, а руде волосся акуратно спадало по спині. 

 Я передала лист, мама здивовано глянула на мене. 

 - Тобі заповіли найбільше з нас всіх! 

 - Мамо читай далію. 

 - Так тобі потрібно одружитись на капітані, але це проблема? Ти одружуєшся, капітан йде в рейс, а ти живеш на ці статки. 

 - Мамо, я - не ти, і не мої сестри! Я не хочу одружуватись на чоловікові, який взагалі пов’язує своє життя з морем, хоч як небудь.  

 - Дурна ти Маргарито, батько тобі таку можливість дав, а ти її пропускаєш, ти знаєш скільки один суховантаж буде коштувати? Це мільярди, а ти думаєш про свої амбіції, - говорила мати. 

 - Я не хочу одружуватись!  

 - Маргарито! Не будь дурною! Розлучишся! А спадок залишиться! Йди підпиши папери, а як ні то в нас все одно, скоро, гроші закінчаться, ми будемо на вулиці! Я, твої сестри лишимось, через тебе, на дворі! 

 - Мої сестри, мають свої будинки, а на вулиці будемо ти, я і Яніна. 

 - То подумай про нас! - продовжувала мама. 

 - А сестри, маму та сестер не приймуть?  

 - Приймуть, але не назавжди, будемо моститись потім в якійсь маленькій квартирці, і все через тебе!  

 - Єдине кого мені шкода це Яніну, - в моєму голосі була нахабність, але по іншому зараз я не можу розмовляти. 

 - Тоді зроби це, заради Яніни. 

 - Одна умова, - саме зараз було зручно висувати умови, чим я і користуюсь. 

 - Ох, Маргарито, - не задоволино почала жінка. 

 - Ти не даєш дозвіл на одруження Яніни, в шіснатцять, і вона сама обере з ким їй бути. 

 Мама, ненадовго, замислилась, жінка розуміла, що зараз вона мусить пвти на умову, вона ж не хоче залишитись на "вулиці". 

 - Йди підписуй, я згідна на твою умову, - байдужим голосом промовила.

  Обійшовши мати, зачинивши за собогдвеоі в коридорі, я зрозуиіла на що підписалась...

 «Я повинна одружитись.»

 Ця фраза було в голові внсь час поки я спускались до вітальні. Тітка Ліда хижо впялась в мене поглядом, наче вовк який полював на овечку, одна з сестер теж спостерігала за мною, інші ділились інформацію про свої статки, лише Анна пустим поглядом дивилась в стіну, досі не відкривши конверт, її маленька донька репетувала на руках в няньки, яка не могла дати ради, а чоловік Анни, не задоволено дивився то на саму Анну, а потім на їхню дитину. Чоловіки з судна, спокійно сиділи розглядаючи документи які їм потрібно підписати, лише старпом спершись об спинку дивана, усміхався, дивлячись на мене. 

 Я проігнорували допитливі погляди, зразу підійшла до нотаріуса, чоловік вже хотів було відатм доеументи доя ознайомлення, але це не виходило в мої плани, я лише поставмла підписи. Перевела погляд в ліво де в кріслі сиділа, життє радісна, Яніна. Її очі горіли коли вона сміялась з ново жарту, одного з чоловіків батькової команди.

 «Я зробила це заради її щастя.» 

 Заспкоювала себе, серце стискадось з кодним разом дивлячись на мою Анну, в її очах вогник згас давно, я не вберегла її... 

 Я мушу вберегти Яніну.

 Від роздумів мене відірвав чоловічий спокійний голос:

 - Ей, Маргарито, можемо поговорити? 

 Я обернулась, та побачила старпома. Кивнула, він вийшов з вітальні, пішла за ним. І ось ми двоє знаходимо на кухню. 

 - Чого тобі? - з обуренням говорю.

 - Ти ж не одружишся, навіщо підписала? - запитав чоловік.

 Здивована витріщаюсь на нього.

 Хлопець без турботно взяв склянку, налив в неї води з графіну, перевів свій спокійний погляд на мене, його карі очі кольору шоколаду, розглянули мене з ніг до голови, в праву руку він взяв склянку, а лівою провів по чорному волоссю, зачешуючи його назад. 

  - А тобі то яке діло? - наоешті оговтавшись, шиплю на нього. 

 - А таке, якщо ти не одружуєшся до кінця року, плюсом до свого спадку, я отримую твій, і віллу в Іспанії, і судна, і автівки, і ваш будинок, і навіть ключ від банківської сховку, - упевнено та з глузуватою насмішкою розповідав чоловік. 

 Моєму здивуванню не було меж. Батько не заповів це все моїм сестрам, мамі, та хоч тітці Ліді, а своєму старпому. Що за беглуздя.