1 розділ

 Я стою на третьому поверсі свого будинку, спостерігаючи з вікна як люди в чорному одязі заходять в мій дім. Безмежна кількість людей яких і половини я не знаю.  Але коли я побачила групу чоловіків, я повернулася до себе в кімнату. Моя простора кімната, де по центру помічниці залишили мій одяг на сьогодні. В двері постукали. 

 - Міс Маргарито, вже люди сходяться, а ви не готові.  

 - Юлю моя участь обов’язкова? - запитала я дивлячись вже в вікно в своїй кімнаті. 

 - Міс Маргарито, всі, ваші сестри та племінниці, обов’язково повинні бути присутні, - відповіла помічниця. 

 Я підійшла до своєї чорної сукні. Вона була нижче коліна, но стоп не прикривала, вона була на довгий рукав та закривала легко шию. Помічниця допомогла одягнути мені сукню. Після на мої стопи одягли чорні туфлі. Моє руде волосся заплели в низький пучок, на голову одягли чорний велюровий обруч. Голубі очі легко підмалювали, а губи підмалювали темно фіолетовою помадою. Після Юлія запросила вийти мене з кімнати. Ноги тремтіли, серце билось гучно, в очах темніло але я йшла рівно, саме так вчив мене батько, як там не було я повинна йти рівно з високо піднятою головою. Коли я спустилася багато хто звернув на мене увагу, я помітила декілька рижих голів. Я підійшла до них та побачила всіх своїх п’ять сестер та сім племінниць, також збоку стояла мама.  

 - Гаразд, всі на місці можемо розпочинати, - сказала мама. 

 Всі ми підійшли до гробу, попрощатися з батьком. Всі стали по старшенству, я була четвертою дитиною у батька. Коли всі його доньки, внуки та зяті, попрощались з ним, один, молодий хлопця вийшов виголосити прощальну промову. 

 - Ми всі знали Яновського Віктора Васильовича. Він помер, в своїх сімдесять вісім років. Хтось його знав як батька, дідуся, чоловіка, друга, родича, та капітана. Саме я знав його, як свого капітана. Ми пройшли багато штормів, багато історій. Я був старшим помічником капітана на палубу його судна. Я ступив на палубу ще юнаком, який нічого не знав, як і вся наша команда, - хлопець озернувся на гроб. - Капітан був для нас батьком, він виховував в нас чоловіків, великого суховантажу.  Ми були своєрідною сім’єю, і нам теж сумно та боляче відпускати Віктора Васильович, в останнє плавання. Хочу сказати, що ця людина була відповідальною, він завжди мріяв про сина, але не шкодував, що в нього шестеро, прекрасних, доньок. Я впевнений, що він був прекрасним батьком, другом, дідусем, братом. Але для мене ця людина була наставником, батьком, побратимом не дивлячись на нашу різницю у віці. Сподіваюся капітану чудово на тому світі.  

 Після юнак відійшов до решти команди. Гроб закрили, його прийнялися піднімати з однієї сторони зяті, а з іншої деякі члени команди. Труну помістили в авітівку, всі відправились на кладовище. 

 Люди довкола плакали, а я лише дивилась на батькового старшого помічника, який ж він пройдисвіт батько завжди жалівся, що в нього стільки доньок, він рідко з нами розмовляв, і в більшості проводив час у морі. Але схоже окрім мене це нікого не хвилювало, тому, я зосередилась на похоронні.

 Труну помістили під землю, всі по черзі почали підкидувати глину. Я глянула на маму, вона плакала прикриваючись білою хустиною, мої сестри теж плакали, тільки наймолодші Анна та Яніна не плакали.  

 Анні шістнадцять,  батько на її ж день народження одружив її на якомусь капітані, який старший неї на двадцять років, в той день вона зріклася та прокляла батька, а Яніні чотирнадцять, її теж знайомили з багатьма претендентами на нареченого. А мені двадцять один, батько хотів мене одружити давно, але в нього не вийшло, на щастя. Батько був сексистом, тому, на його думку, наше місце вдома, нічого не робити, але я не погоджуюсь з цією думкою, я хочу навчатись в універсететі та здобути освіту, коли в моїх сестер немає освіти, вони, просто, дружини капітанів. Я глянула в сторону сестри та брата батька, дядя Юра пілот, йому біля сорока вісіми, він стоїть спокійно, опустивши голову, а от тітка Ліда, показово плаче на все кладовище, їй п’ятдесят, вона вдова, та завжди вимагала в батька грошей, а зараз сподівається на сорок відсотків наслідства, як бідна нещасна сестра. Глянувши в інший бік, можна помітити інших капітанів, команди, татових друзів, знайомих, чоловіка який продавав батьку судна, адвоката, нотаріуса, начальника порту, а точніше батькового кума, та багато невідомих мені людей, але декого я знаю, наприклад частинку батькової команди. Що можу сказати про старпома, йому біля тридцяти, часто бував в нас в дома, батько часто казав, що дослужиться в нього, і стане його зятем, от тоді вони заживуть, якщо не помиляюсь, то батько йому Яніну обіцяв, він пихатий та зарузумілий, інший чоловік хресний моєї старшої сестри Марини, боцманом на судні, хороший чоловік наче, ще знаю їхнього кухаря, теж наче хороший, інших когось знаю, а когось ні, але нічого сказати не можу про них.  

 Коли могилу закопали, всі поїхали в ресторан пом’янути. Тітка Ліда продовжувала плакати, а решта наче забули, що вони пару годин тому прощались з трупом людини.