Епілог

Епілог

14 лютого 2020 року

- А я тобі давно казала, що варто у них запитати, що саме вони бажають отримати на річницю весілля.

- Облиш, подарунок на те й подарунок, щоб здивувати та залишити напам’ять родині щось про близьких.

- Владе, у мене складається враження, що всі чоловіки завжди роблять по-своєму, а потім переробляють, як того бажає жінка. Скажи відверто: що корисного з цього подарунка? – Настя розглядала гарно запакований об’ємний прямокутний пакунок.

- Та ти навіть не знаєш, що саме там знаходиться, - посміхнувся Влад рудоволосій дівчині і обійняв її, цілуючи у прохолодну щічку, - ти постійно кудись поспішаєш, біжиш, твоя нетерплячість – твій ворог.

- Це погано? – здивувалася Настя і величезними зеленими оченятами подивилася на коханого хлопця.

- У житті не все відбувається швидко, як того бажають люди. Згадай Божену та Макса. Він за два роки ледь не збожеволів, доки Аля не погодилася вийти за нього заміж.

    Настя посміхнулася, згадуючи події минулого.

    Так, тітка довго відмовлялася, аргументуючи це тим, що у неї випускний клас, вона ще бажає працювати. І Настя її тепер розуміла, бо кожна жінка воліє самоствердитися не лише як дружина, матір, вона ще бажає стати гарним фахівцем. А Макс хотів одружитися, народити первістка. Бабця Віра повністю підтримувала хлопця, намагалася переконати онуку в тому, що гарними чоловіками не розкидаються, та й дитятко хочеться перед смертю потримати на руках. Аля нервувала, бурмотіла на бабцю Віру за те, що так рано на той світ зібралася.

- Олексійка тобі замало? Подивись який потішний, - тримаючи на руках племінника, Аля посміхалася малому, а той пускав до тітки бульки з ротика.

- Де одне маля, там і двоє, - не втомлювалася повторювати бабця.

   Та доля знову вирішила взяти в свої руки ініціативу. І ось торік нарешті Альбіна Вікторівна Боженко стала законною дружиною Максима Ігорьовича Базилевича, а на початку вересня у них народилася гарненька дівчинка, яку назвали чарівним ім’ям Аліса.

- Вибач, я б мала тобі довіритися, а я й сама не розумію, чому нервуюся.

- Зачекай.

   Юнак обережно відкрив пакет і з середини дістав яскравий пакунок.

- Коли ти вже дійсно така нетерпляча, то поглянь на подарунок, який я тобі приготував.

   Настя здивованими очима поглянула на коханого хлопця і зашарілася. Він завжди такий стриманий, а вона… Так, вона дійсно трохи схожа на вихор, постійно у русі, постійно намагається створювати щось нове та прекрасне.

   Тремтячими руками дівчина розірвала папір і побачила перед очима незвичайний фотоальбом, надрукований за власним замовленням. Настя розгорнула його і від подиву дзвінко розсміялась, бачачи на першій сторінці власну світлину.

- То чому я не пам’ятаю цієї фотографії?

   Дівчина  й досі весело посміхалася, роздивляючись своє непокірне рудувате волосся, така смішна семикласниця, вона вже такою себе й не пам’ятає.

- У кожного мають бути якісь маленькі секрети, - підморгнув дівчині юнак, торкаючись довгого волосся своєї красуні.

- І багато у тебе… ой, ні, це я на фізкультурі? Владе! Ти, ти… Ой, а це на співах. Це так романтично з твого боку, - прошепотіла дівчина та поцілувала хлопця у вуста.

- Звичайно вибачайте, та ми лишень вас зачекалися.

   Настя та Влад підняли голову догори і розсміялися, коли побачили відчинене вікно, у яке виглядала голова Максима.

- Біжімо!

- Алю, яка ти сьогодні гарна, Максе, а ти… ну як завжди…красунчик! – племінниця щиро привітала молодят з річницею, Алю – з днем народження.

   А ось маленький Олексійко завзято тягнув подарунок закоханих у вітальню, де зібралася рідня.

- Ма, дись, цяця, - пролепетав хлопчик, розриваючи папір.

- Синочку, то постривай, - Інна кинулася до сина, та Максим зупинив жінку.

- То нехай дитина відведе душу.

   Альбіна стояла біля чоловіка і ніжно пригорталася до його міцного тіла, зрідка кінчиками пальчиків торкалася його спини та закохано посміхалася кожного разу, як він дивився їй у очі.

- То це ж картині наші молодята, - сплеснула в долоні бабця Віра, зіскочивши на ноги, - онучку, Олексійко, дай-но бабуня роздивиться цю красу.

   Настя оторопіла, побачивши картину, яку, безперечно, написав Влад.

- Ти коли це встиг створити таку красу, та головне: де?

- У Юрка, сусіда, ховав цю роботу, щоб ти не дізналася, що я час від часу працюю над цим проєктом.

- Вона – прекрасна, - зачаровано промовила Настя і пригорнулася до високого, стрункого парубка.

Лютий, 2020