9

- Ви яку каву бажаєте? – звернувся до Альбіни, котра з цікавістю розглядала вітрину з тістечками.

- Сьогодні моя душа бажає чогось незвичайного, гадаю, що айріш віскі мене задовольнить.

   З кавою вони швидко визначилися, а ось із тістечками ніяк не могли дійти згоди. Аля весело сміялася, коли Максим смішно коментував щось нове. На них звертали увагу відвідувачі, та Алі було байдуже, що серед них була купа знайомих, а більшість – її учні, котрі з цікавістю розглядали пару.

- Жодного разу я не відчувала себе такою капризулею, - прошепотіла змовницьки дівчина, дуже близько схиливши голову до вуха Максима.

- То ви не бачили нас із Владом у суботу, у нас навіть невеличкий батл відбувся, - посміхнувся чоловік, спостерігаючи за щасливим обличчям дівчини.

- Зачекайте хвилинку, мені бабуся телефонує, маю відповісти.

- Так, добре, - Макс напружився ще більше.

   Альбіна відійшла у бік і про щось неголосно говорила з бабусею. Максим в цей час дістав власний мобільний телефон та відкрив додаток, де швидко набрав повідомлення, відправив його в той момент, як Аля сіла на стілець. Телефон миттєво сповістив власницю про нове повідомлення, пальці дівчини одразу розблокували екран.

   Базиліо: я довго думав і ось що вирішив, тільки не зникай одразу й надовго. Як ти дивишся на те, щоб ми з тобою рано чи пізно зустрілися в реалі? Я відчуваю, що ти неймовірна, саме таку дівчину я б хотів мати у своєму житті. Я не чекаю негайної відповіді, та ми можемо поступово пізнавати одне одного, але не як Мальвіна та Базиліо, а люди, котрі мають реальні імена.

   Посмішка враз зникла з обличчя Альбіни, Максим уважно стежив за дівчиною. Чоловік бачив, як заливаються рум’янцем її щоки, як тремтять пальці, котрі тримають мобільний.

- Вам зле?

- Ні, просто… - вона так здивовано дивилася на чоловіка, що не розуміла, які саме почуття її переповнюють.

- То розкажи мені, це чоловік? Він змусив тебе хвилюватися?

- Це мій інтернет-друг, він дещо запропонував, та я просто здивована, уже вкотре за останній час.

- Він пропонує щось погане?

    Максим розумів, що ще декілька підтверджень і варто відкривати карти, бо він її гарно пізнав за півроку. Ця дівчина не пробачить його, якщо він, дивлячись їй в очі, буде продовжувати у тому ж дусі.

- Він пропонує зустрітися в реалі, та я чомусь не готова.

   Аля збентежено розглядала похмуре обличчя чоловіка, він нібито був чимось стурбований, довго розглядав її та мовчав.

- Ти віриш у долю?

- Я не знаю, - відвела погляд і тяжко зітхнула.

- А я вірю, від тепер вірю. Посміхнись.

   Альбіна подивилась на чоловіка і не встигла й слова мовити, як спалах на телефоні спрацював, роблячи знімок її здивованого обличчя.

- Ти якийсь сьогодні дивний, нащо тобі моє фото?

   Максим мовчав, бо саме це фото він відіслав Мальвіні. Телефон дівчини ожив, та вона не поспішала читати чергове повідомлення.

- Чого не відповідаєш?

- Тому що я з тобою спілкуюся, до речі, наша кава стане не смачною, а ось те чудове шоколадне  тістечко з ягідками я спробую перша.

- Дай йому відповідь, - стояв на своєму чоловік і помітно нервував, стискаючи у долоні серветку.

- То добре, можливо, ти маєш рацію.

   Максим відчув, як кінчики пальців стали холодними, долоня, яка тримала серветку, стала вологою. Він не відволікався ні на секунду від споглядання виразу обличчя дівчини.

   Альбіна справді не хотіла продовжувати розмову з Базиліо, сидячи у кав’ярні та ще й з іншим чоловіком. Про таке не розмовляють при свідках, хоча той свідок нічого не знав про віртуального друга і зміст їхньої розмови. Справді, краще Базиліо попередити, що розмову вони можуть перенести на дві години пізніше. Так вона заспокоїть чоловіка та виграє час, щоб ретельно обміркувати пропозицію Базиліо.

  Телефон було розблоковано, а додаток сповіщав про те, що існує одне повідомлення. Дівчина відкрила сторінку і завмерла, читаючи одне лишень речення від Базиліо: доля існує, і це неймовірно.

   З екрану власного мобільного телефону на дівчину дивилася вона – Аля, трішки збентежена, не схожа сама на себе. Вона відчула, як сильно у грудях б’ється серце, як пітніють долоні, а  обличчя пашіє від здивування. Аля стискає пальцями телефон, блокує його, та подивитися у очі Базиліо-Максима  не може. Це все не може бути дійсністю, так не буває.

   Долоня Максима торкається волосся дівчини, обережно  прибирає його з очей дівчини.

- Поглянь на мене, Мальво, я неодмінно хочу перейти на новий рівень, - вуста Максима майже торкаються її вуха, гарячий подих повітря ніжно лоскоче шкіру дівчини.

- Як ти зрозумів, що ми це ми? - запитала ледь чутно, але так і не подивилася чоловікові у очі.

- Здогадайся, це було приголомшливим відкриттям, тому що я вважав, що з’їхав з глузду.

   Альбіна напружила пам'ять, спробувала проаналізувати весь час, що вони з Максимом провели сьогодні і її ніби осяяло здогадкою: календар.

- Календар?

- Так, але я радше списував це на те, що картинку Мальва могла злити до мережі, або  запостити в якомусь пабліку. Та твої відповіді на запитання посіяли в моїй душі сумніви.

- Це неймовірно.

***

14 лютого

   Дзвінок у квартирі Алі пролунав близько шостої ранку. Дівчина зіскочила з тепленького ліжка і, надягаючи халат на ходу, поспішала перевірити, кому ж це не спиться вранці. Завбачливо поглянула у глазок та, окрім квітів, нічого не розгледіла.

- Я знаю, що ти під дверима, тому не піду, - голосно прошепотів Максим і ледь стримав сміх.