8

- Ось, тримай, - Влад простягнув Насті шоколадку з горіхами, саме таку, як і замовляла дівчинка.

- Яка величезна, то чи впораюся я з нею самостійно, - посміхнулася дівчинка, одразу розгортаючи цукерку, - навряд чи, тому потребую допомоги, тримай.

- Дякую.

- Чому без настрою? Щось сталося?

- В дядьком вчора не порозумілися, він взагалі сам не свій останнім часом. Звичайно все на роботу списує, та мені здається, що він ніяк не наважиться на зустріч з Боженою.

- От тільки не наговорюй на свого дядька, от не повірю, що він, тридцятирічний чоловік сидить і тремтить перед телефоном.

- Ти його просто не знаєш, він занадто відповідальний. Останні стосунки його ледь з розуму не звели.

- Так кохав її? – закліпала оченятами Настуня і тяжко зітхнула.

- Кохав, всі її забаганки виконував, а вона ще те стерво.

- Так, ти розповідав. Моя тітка не така. Та їх можна зрозуміти, у кожного власна любовна трагедія.

- А я врешті-решт вирішив завітати до вас у художню школу, не впевнений, що щось вдасться, але спробувати варто.

- Та це ж класні ідея, тоді після уроків я чекатиму на тебе на нашому місці.

   Настуня злетіла з дивану і кудись чимдуж побігла. Влад посміхнувся, випадково подивився на всі боки і ледь стримав посмішку. Дівчата весь час не зводили з нього очей. Юнак швидко піднявся з місця і теж зник з очей шкільних пліткарок.

***

   Максим шалено запізнювався, на годиннику майже сьома, а він тільки-но вибіг з маршрутки та прямував до приміщення школи. На другому поверсі яскраво світилися вікна Владового кабінету, то виходить ще триває зібрання.

   Чоловік затримався на роботі не з власної волі, просто неочікувано завітав у магазин клієнт, котрий був незадоволений товаром, от і вирішували разом питання.

- Вам куди, чоловіче?

   На Максима дивилася сивоволоса жіночка з віником у руках, погляд підозрілий.

- Запізнився на батьківські збори.

- Тоді вам на другий поверх, та чомусь здається мені, що ви запізнилися. О, так, вже батьки прямують на вихід.

   Максим дивися на незнайомих людей, котрі щось жваво обговорювали, навіть сміялися. Та чоловік не вслуховувався, він швидко побіг на другий поверх, озирнувся, побачив кремезного чоловіка, котрий виходив з кабінету та бажав керівничці гарного вечора.

   Не все ще втрачено, можливо у Альбіни Вікторівни знайдеться й для нього вільна хвилинка, а якщо ні, то запропонує провести її додому, а по дорозі вони обговорять важливі питання.

- Добрий вечір, вибачте…

   Максим неочікувано з’явився перед очима Альбіни Вікторівни, від несподіванки у дівчини з рук випала папка з паперами, котрі розлетілися по підлозі.

- Максиме Ігорьовичу, ви - ніби вихор, - нервово промовила Божена та поглянула на чоловіка, котрий миттєво нахилився, щоб зібрати роздруковані самостійні та контрольні роботи.

- Щось схоже на нього, так, ви - праві, та так вийшло, на роботі форс-мажор стався, довелося  вирішувати одразу, бо клієнти завжди праві.

- Так, від них ніхто не застрахований, - посміхнулася Аля, роздивляючись широку спину чоловіка, котрий похапцем збирав папери з підлоги.

   За мить його рухи припинилися, хоча на підлозі лежало чимало аркушів. Аля уважно пригледілася і зрозуміла, чому саме Максим Ігорьович зупинився. У нього в руках був той самий календар, котрий їй подарував Базиліо.

- Гарний, - чоловік не відразу поглянув у очі дівчині, бо був приголомшений тим, що бачив на власні очі.

   Цього не може бути, найімовірніше, цю картинку Мальвіна злила у мережу, а такі зручні календарі всім жінкам подобаються.

- Так, дуже зручний, вам також подобається?

   Вона дивилася на нього з посмішкою, а він не міг зрушити з місця, тому що думки плуталися, тому що в це повірити було неможливо. У житті таких збігів майже не буває, а якщо вони і є, то це одиниці.

- Так, це ви самі створили його, чи знайшли у мережі? – Максим пильно вдивлявся у очі дівчини, намагаючись по виразу обличчя зрозуміти, які емоції переважають у Альбіни.

- Та це мені подарував гарний знайомий, так би мовити – ексклюзив.

- Я затримав вас, то маю простежити за тим, щоб ви безпечно дісталися додому. Вважаю, що по дорозі ми б могли обговорити нагальні питання, котрі ви розглядали на зборах. Або ще є один варіант: якщо ви не поспішаєте, то можемо завітати до тієї самої кав’ярні, де перший раз зустрілися.

   Альбіна здивовано дивилася на чоловіка і мовчала. Все так неочікувано, вона навіть не була готова до такого повороту. І взагалі була неприємно вражена, коли серед купи батьків не побачила Максима Ігорьовича. Та коли почула про причину запізнення, зрозуміла, що робота іноді вимагає від людини шаленої відповідальності.

- Так, я не проти прогулятися та випити чашку кави, мені потрібна вона, щоб знову стати людиною, бо сьогоднішній день геть мої сили випив.

   Максим у кожній фразі дівчини ловив знайомі сполучення слів, і чим більше слухав, тим більше переконувався, що Мальвіна і є його давня знайома Альбіна. І уже скільки часу вони проживали в одному місті, можливо навіть їхні шляхи неодноразово перехрещувалися.

   Більшу частину відстані до кав’ярні обговорювали новини, Максим, як міг, стримував власні почуття. Йому на думку спадали такі ідеї, що голова обертом йшла. Так, він виконає все, що задумав, лишень сядуть за столик.