7

- Тітко, чому ти не куштуєш це тістечко, адже ти його обожнюєш? – мала вирвала Алю з мрійливих думок, дівчина ледь-ледь зашарілася, дивлячись на тарілочку зі шматочком улюбленого тістечка.

- Так, так, дякую.

   Настя з Владом переглянулися, замовчали та ненадовго.

- Владе, а твій дядько одружений чи, можливо, має дівчину?

   Очі хлопця здивовано збільшилися, та він швидко оговтався, бо підніс чашку кави до носа, ховаючи  посмішку. Альбіна Вікторівна весь час розглядала дивні узори на своєму тістечку, але, почувши запитання племінниці, ледь поворухнулася і чекала на відповідь.

   Настя посміхалася Владові та підморгувала, п’ючи каву.

- Та ні, жодного разу не був одружений, хоча тривалий час жив з однією дівчиною, та вона виявилася жінкою, котра шукає забавки деінде.

- Прикро, - дівчинка з сумом поглянула на юнака, котрий також трішки засмутився.

   Мобільний телефон Влада зазвучав повідомленням, хлопець похапцем розблокував гаджет і прочитав текст, посміхнувся. Одразу поглянув у бік дядька, той також посміхався і хитав головою.

- Мені час бігти, а то якось перед дядьком Максом незручно. Всього вам найкращого.

    Влад так швидко зник, що Настуня навіть не встигла запитати у юнака ще дещо, та момент втрачено, доведеться щось інше потім вигадати.

- Чому я так пізно дізнаюся, що у тебе так гарна класуха, - Макс сміється, дивлячись на небожа, котрий з недопитою кавою повертається за стіл.

- Сподобалася? – Влад уже не дивується, бо погляд дядька говорить сам за себе.

- Гарна дівчина та мабуть заміжня, навряд чи така красуня й досі вільна.

- Помиляєшся, її племінниця розповідала, що у Божени нікого немає.

- Божени? Що? Це ви таку кликуху керівничці вигадали.

- Цей велосипед винайдено навіть не нашим класом, Альбіна Вікторівна Боженко в минулому – випускниця нашої школи, а тому робімо висновки: все створено до нас.

    Макс розсміявся і знову повернув голову у бік, де з племінницею спілкувалася Альбіна. Йому варто ще  хоча б раз поспілкуватися з  нею, випадково… ну майже випадково.

- А хочеш я у школі щось утну і тебе одразу викличуть до директора, а там буде вона, - Влад і досі не міг оговтатися від того, що план Настуні спрацював. Дивовижно, але факт: дві дорослі людини з першого погляду вподобали одне одного.

- Стояти, нічого  творити та витворяти не потрібно, - Макс миттєво поглянув на усміхненого небожа і підморгнув, - світ не такий величезний, що ми жодного разу не перетнемося з нею.

- Я б не був таким самовпевненим, Максе, у цьому місті купа пристойних чоловіків.

- Невже, тоді чому один з них і досі не одружений з цією жінкою?

- Тому що вона занадто романтична, добра та чуйна.

- І це ти зрозумів у свої п'ятнадцять? – чоловік  підморгнув.

- Я вмію гарно слухати, робити висновки та спостерігати. До речі, наш інформатик до неї залицяється. Настя говорила, що найближчим часом вони збираються завітати саме до цієї кав’ярні.

   Влад вперше блефував, він прекрасно знав, що інформатик відвалився від Божени та залицяється до якоїсь іншої вчительки, не з їхньої школи.

   Максим миттєво спохмурнів, дивлячись на усміхненого юнака.

- То ідея з моїми вибриками у школі тобі не здається вже такою зухвалою? – Влад підморгнув дядькові, та у відповідь - мовчанка.

   Юнак більше не порушував тишу, він охоче почав куштувати  тістечка та обирати з трьох найкраще.

***

- Максе, тебе до школи викликають, завтра о вісімнадцятій нуль нуль.

   Влад готував вечерю, дуже кортіло чогось смачного, а вчорашній вермішелевий суп їсти не хотілося , то ж вирішив зварити пельменів, котрі завалялися у морозильнику.

   В коридорі голосно задзеленчали ключі від квартири так, ніби їх хтось пожбурив.

   На порозі кухні майже одягнений з’явився дядько, навіть взуття не зняв, хоча завжди був  послідовним.

- Ти що дійсно щось утнув? – погляд Макса не обіцяв нічого хорошого, здавалося, що ще мить і він зірветься.

   Влад вимкнув каструлю з киплячою водою, мовчки підійшов до рюкзака та дістав щоденник, одразу протягнув його дядьку.

- За кого ти мене маєш, я що з дитячого садочка втік? – обурився юнак та вискочив із кухні. – Що кохання з людьми робить?! Розуму точно позбавляє.

   Максим розгорнув щоденник на потрібній сторінці і швидко прочитав оголошення.

- Трясця твоїй матері! Владе, вибач, мабуть, дається в знаки тяжкий день.

- То щось інше, - пробубонів юнак та зачинив двері у власну кімнату, даючи зрозуміти дядькові, що спілкуватися не бажає.

   Максим  відчував себе вичавленим, і справи дійсно у роботі, бо вона ставала на заваді його планам. Вже минуло майже п’ять днів, а він не мав змоги раніше вирватися та нібито випадково перетнутися з Альбіною Вікторівною  в тих місцях, де вона найчастіше буває. Що ж, обирати не приводиться, можливо воно й на краще, що зустріч відбудеться в стінах школи. У нього є час обміркувати наступні кроки, ось тільки треба  спробувати переглянути плани на завтра та звільнити час так, щоб була змога раніше піти з роботи.

   Чоловік вимив руки з милом, переодягнувся і нарешті сів за стіл вечеряти. Довелося це робити наодинці, бо небіж й досі байкотував.

Мальвіна: привіт, щось не схоже на тебе, останнім часом ти пізно з’являєшся в мережі, щось сталося? Знову сімейні проблеми?

Базиліо: привіт, та ні, не переймайся, просто на роботі купа справ.

Мальвіна: тоді давай сьогодні просто поговоримо, чомусь здається, що ти пригнічений.