5

- То нащо ти втекла з уроку? – запитав хлопець, коли підбіг до Настуні.

   Влад ще декілька хвилин тому помітив, що на порозі гімнастичного залу з’явилася Настя та з цікавістю спостерігала за тим, як старшокласники виконують вправи.

- Та закінчилися у мене вже уроки, це у вас сьомим фізра стоїть. Та мова не про це. У мене є декілька ідей, як перетнути наших пташок. Ось подивишся, все буде несподівано та підкопатися до цього ніхто не зможе.

- То ти не покинула цю ідею? – сміється.

- Таке скажеш, варто спробувати, а якщо нічого не вийде, то ми зовсім нічого не втрачаємо. Тим паче, ти розказував, що дядько по суботах у тебе вільний. Отже…- не встигла Настя розповісти про власний план, бо вчитель перервав дуже важливу розмову.

- Приходько, я все розумію, що теревенити легше, та повернись, будь-ласка, на палубу. А сестрі скажи, що для базікання є перерва.

- А це не його сестра, ця мала за ним бігає! – Не соромлячись промовила найгарніша дівчина у класі, і більша частина однокласників розсміялися.

- Дивись, не лусни від заздрощів. - Настуня показала язика дівчині. – Буду чекати тебе після уроку на звичному місці.

- Добре.

   Настуня швидко зникла, а Влад, розглядаючи однокласницю, неквапно повертався до хлопців.

- Вибачте, - звернувся до вчителя.

   Решта уроку стрімко промайнула, Владові кортіло швидше дізнатися  геніальний задум зустрічі, тому юнак одним із перших вибіг із гімнастичного залу. Рудоволосе дівча не підмануло: чекало на звичному місці і щось з цікавістю розглядало у підручнику.

- То давай, розповідай!

- Не так швидко, краще давай прогуляємось, і я тобі все розкажу, та навіть покажу.

    Надворі було сонячно, але мінусова температура ледь-ледь щипала за щоки. Настя похапцем надягнула рукавички, краще зав’язала шарфика.

- Слухай, то де ти кажеш, ви живете? – дівчинка покрутила головою, розглядаючи безліч багатоповерхівок.

- Я не з цього району, декілька зупинок доводиться їздити.

- Не проблема, - махнула рукою, - не на іншому ж боці міста? От і добре. Так ось, дивись уважно туди. Оті дві багатоповерхівки – наші будинки. В  одному живемо ми з сім’єю, бабуся - поруч з нами. А ось у тому – Аля. Так би мовити, всі родичі гарбузові під боком.

- Бачу, спробую запам’ятати, але нащо це мені? – здивувався юнак, а Настуня розсміялася ще веселіше.

- Як навіщо, якщо наша ідея перетвориться на реальність, то ми будемо ріднею!

-  Це геніально! – іронічно посміхнувся юнак, не розуміючи,  нащо він взагалі ведеться на дитячі вигадки.

   Та ось Влад вкотре піймав себе на думці, що поруч з малою він стає геть іншим. Йому дійсно не вистачало в житті такої говіркої сестрички. Вона йому подобалась, так дійсно: з нею було дуже весело, і головне – ніколи не знаєш, яку саме нісенітницю вона утне наступного разу.

- Романтики у тобі, хлопче, нуль. Ти хіба не пам’ятаєш історію про пурпурові вітрила? Кожна людина мріє зустріти своє кохання, мріє про якусь чарівну пригоду, яка зробить її щасливою.

- Але ж історія про пурпурові вітрила просто вигадка, - іронічно посміхнувся Влад, - нічого романтичного в ній немає.

- Реальність ми створюємо власними руками, ось про що я тобі торочу. Ми лишень спробуємо, підштовхнемо їх, познайомимо. Ось побачиш, коли ми перетнемося у цій новенькій кав’ярні, то моя тітка, побачивши тебе з дядьком, сама завітає до вашого столика, вибачиться і, як справжній класний керівник, запитає: «Добрий день, пане, а чи не могли б ви мені приділити крапельку свого часу? Я звичайно ж могла запросити вас до школи, але і ця зустріч мене влаштує…Звичайно ж, як що ви маєте хвилинку».

- Ось такої. І як у тебе вдається  в одному монолозі розповісти і свій геніальний план, і навіть змоделювати чиїсь слова.

- Владе, це ж елементарно! Я її знаю з пелюшок, - Настуня  знову дзвінко розсміялася. – Б’ємося об заклад, що саме таке вона й скаже твоєму дядькові?

- А згоден! – протягнув дівчинці руку, Настуня вдарила долонькою зверху і підморгнула.

- З тебе цукерка, а яка – потім скажу.

- Домовились. Мені вже цікаво.

***

Базиліо: чому люди, ніби втрачають клепку, коли в магазинах розпочинаються передсвяткові знижки та акції? Ти коли-небудь замислювалася над цим? Чи, можливо, ти теж належиш до тих дівчат, котрі ласі до знижок? )))

Мальвіна:  дивлячись на що саме знижки, звичайно ж у магазин, де знижка на бензопили, мене і тістечком не заманиш))))                         

Базиліо: навіть якщо коханому вона конче потрібна, або, скажімо, у нього невдовзі день народження?

Мальвіна: слухай, ти колись говорив, що тобі подобаються автомобілі?

Базиліо: так, а до чого тут це?

Мальвіна: ну ось, наприклад, я б пішла купувати його тобі на день народження. Бачу, стоять в рядок гарнюні автівки, а я не знаю, що саме обрати, і грошей у мене вистачає, і зовні всі вони - лялечки, і очі у мене розбігаються. Дивлюся, гадаю, ось-ось мені гарантований нервовий зрив. Та нащо мені зіпсований настрій? Так, він ні до чого! Отож, швидко беру себе в руки та купую ту автівку, у якої фари неймовірної форми та сидіння під колір мого манікюру.

Базиліо: не розумію, дійсно(

Мальвіна: а то не твоя улюблена марка – мерседес, та й колір не такий, як ти мріяв, а за параметрами вона взагалі на рівні Таврії. «Але ж вона такая гарнюня», - скажу я тобі і покліпаю очима))))))))))

Базиліо: ахахах, нарешті второпав! То ти натякаєш, що подібні подарунки не варто робити, якщо не хочу мати зіпсований настрій, синє око і взагалі, щоб жити щасливо і довго, треба  просто прислуховуватися до другої половинки?

Мальвіна: алілуя, ти – розумний чоловік)))) звичайно ж, але це про глобальні речі, авто ж ми не купуємо кожного року, так само як і диван, чи телевізор. А що до дрібничок, то звичайно ж приємно, коли про тебе не забувають)