3

   Влад здивовано примружив очі, розглядаючи сяюче обличчя Насті, котра вже повністю проникла до кабінету. Юнак перевів погляд на Альбіну Вікторівну. Жінка задоволено посміхалася, розглядаючи рудоволосе дівча.

- Так, а ти не запізнюєшся на гурток?

- Маринка ще до бібліотеки побігла, потім удвох підемо.

- Як мама почувається, все добре?

- Сьогодні вже краще, тато переживає, все ніяк не дочекається доки мій братик народиться, - засміялась Настуня і перевела погляд на Влада, котрий поспіхом надягав куртку. – Владе, як твої справи, що вирішив з фізкультурником?

   Аля з подивом розглядала дітей, але не втручалася в розмову. Вона завжди знала, що говірка Настуня будь-кого розговорить. А тут не лишень банальні «привіт, як справи», мабуть ці двоє вже не одноразово спілкувалися.

- Сьогодні йду на перше тренування.

- Молодець, сподіваюся, що твої успіхи тільки порадують твоїх близьких.

- Насте, - Аля напружилася, спостерігаючи за реакцією хлопця, - Влад, можливо, поспішає, не затримуймо його.

- О так, вибач, завтра побачимося. Якщо надумаєш відвідувати гурток малювання, лишень звернися.

    Влад нічого не відповів, навпаки, хлопчина похапцем зібрав свої речі та вилетів за двері, навіть не попрощався.

- То як тобі цей учень? – Настя сіла на парту зверху і, весело гойдаючи ніжками, спостерігала, як тітка занепокоєно визирала у вікно.

- Що? – Алі здалося, ніби до неї хтось звернувся.

- Кажу, НЛО вранці прилітало та передавало тобі вітання.

- Так, так, їм теж передавай…стоп, яке НЛО?

   Аля здивовано  кліпала очима і спостерігала, як племінниця весело сміється, тримаючи долоньки на животі.

- Пустунка, то повтори, що ти хотіла дізнатися.

- Влад гарний та наполегливий, такі хлопці в майбутньому будуть гарними чоловіками.

   Альбіна навіть рота не стигла закрити від здивування щодо філософських роздумів дівчиська. Та воно й не дивно, адже з малку Настунька виявляла не аби які розумові здібності, навіть навчання з усіх предметів їй давалося з легкістю.

-А ти звідки його знаєш?

- Так ми з ним на уроці, коли ти його витурила з класу, трішки поспілкувалися.

- Та я його не виставляла за двері, він сам волів вийти, хоча згодом повернувся, вибачився, мабуть визнав свою провину.

   Настя  іронічно закотила оченята до стелі і похитала головою. Тітка ніби доросла, а іноді так скаже, що на голову не натягнеш.

- Стій, то це ти його тоді вговорила повернутися?

- Робити мені більше нічого було, так просто потеревенили. Та кажу ж тобі, гарний парубок виросте, на радість батькам.

- Кицю, мені не хотілося б тебе засмучувати, та ти маєш знати, якщо й надалі сподіваєшся на спілкування з Владом: він - сирота, на даний час перебуває під опікою дядька.

- Ой дурна, таке утнула, - Настя миттєво змінилася в обличчі і тяжко зітхнула.  – То ось чому він так швидко втік. Шкода, варто наступного разу вибачитися.

- Ти не винна, адже за всіма законами життя у дітей мають бути батьки, або хоча б один.

- Так, ти як завжди правильні речі говориш. Ось чому й тобі якомога швидше треба знайти гарного чоловіка, досить вже страждати за нерозділеним коханням до того пришелепкуватого Руслана, тобі бабуня постійно торочила, що воно мізинця твого не варте.

- Насте, мені менш за все хотілося б згадувати той період.

- Нарешті, небо, невже ти почуло наші молитви! – плеснула в долоньки дівчинка і зіскочила з парти, в той момент, як на порозі кабінету з’явилася подружка. - Тоді бувай, нам варто поспішати на співи, Григорівна ще та буркотуха, навіть якщо на секунду  затримаємося.

- Бувайте.

   Альбіна відчула страшенний головний біль, навіть змушена була сісти у крісло та знайти у кишеньці сумки знеболювальне.  Запила таблетку склянкою води і стиснула скроні долонями. Занадто емоційне завершення робочого дня, стільки переживань, спогадів довелося відчути.

   Руслан… Так, колись, мабуть це відбувалося у минулому житті, вона, Аля, до нестями закохалася в юнака з сусіднього будинку. Він лишень на два роки був старший за неї, та такий гарний, що кожного разу, побачивши парубка десь попереду, розуміла, як шалено у грудях б’ється серце, як пітніють долоньки, коли він йде назустріч.

   Їх пізніше познайомили спільні друзі, згодом вони  все більше і більше часу проводили наодинці, відвідували кіно, театр, бігали до басейну, будували спільні плани. Та не судилося їм стати парою остаточно.

   Служба у збройних силах геть змінила юнака, він став нервовим, якимсь напруженим. Перебуваючи вдома під час короткотривалих відпусток, дозволяв собі недоречні натяки, намагався схилити сімнадцяти річну Алю до інтимних стосунків. А коли отримував тверде «ні», лаявся та кудись тікав.

   Сестра Інна тоді була першою розрадницею, відданою подругою, котра і вислухає відверто, і пораду надасть. Лише вона знала справжні почуття молодшої красунечки-сестри. Від бабуні подібні ситуації дівчата приховували, боялися за те, що тиск стареньку вб’є. Та бабця життя прожила, купу рідні втратила, тому серцем відчувала, як з дівчатками траплялись якісь негаразди. І нехай всієї правди їй онука не відкривала, та жінка вміла спостерігати та робити правильні висновки.

   Від тяжкої депресії Алю врятувало навчання у виші. Часу на страждання не було, головною метою було отримати диплом, самотужки вивчитися, протриматися на бюджеті та одержувати стипендію, яка дуже виручала студентку у буденному житті. Хлопці, зустрічі, залицяння відійшли на останній план, хоча серед друзів вона мала гарні стосунки з більшістю хлопців. Та ось, дивлячись на них, розуміла, їм важливі лише пустощі, тимчасові стосунки розраховані на тимчасові задоволення.