1

– Привіт, а ти чому тут сидиш?

   Невисока струнка семикласниця дивилася на зажуреного хлопця, який нервово крутив мобільний телефон довгими пальцями і складалося враження, що на підлозі  знаходиться щось неймовірне, відоме тільки цьому хлопчині. Настя намагалася пригадати обличчя юнака, та чомусь нічого на думку не спадало.

- Стій, не відповідай, - дівчина весело примружила оченята і додала: ти, мабуть, - новачок? – посміхнулась Настуня хлопцю, коли той звернув на неї увагу. – Не переймайся, звикнеш. До речі, ти в який клас ходиш?

- В дев’ятий, - пробурмотів неохоче хлопець і знову відвів погляд від симпатичної рудоволосої дівчинки, котра, здається, зовсім не збиралася йти у своїх справах.

- «А» чи «Б»? – посмішка дівчини ставала дедалі веселішою.

- В «А», а тобі що з цього, теж вигнали з класу, то ти вирішила не нудьгувати і взяти у мене інтерв’ю?

- Схаменись, - Настя присіла поруч, байдуже, що її співрозмовник не жадав продовжувати діалог. – Дорослі говорять, що коли з кимось ділишся своїми проблемами – на душі стає не так гірко, повір, я знаю, що кажу.

- Я не маю бажання з кимось ділитися своїми проблемами, більшості дорослим байдуже до того, що відчувають їхні діти, в них своє життя.

- Охоче в це повірю, та їх треба просто зрозуміти, адже доросле життя не менш важке, ніж наші підліткові турботи.

- А звідки ти така розумна взялася?

   Хлопець здивовано підвів очі і вперше уважно спробував розгледіти в обличчі дівчини хоча б натяк на те, що вона просто знущається. Але помилився. Дівчина сиділа поруч на диванчику і завзято розглядала забруднені фарбою пальці. Одразу зрозуміло, який саме урок у дівчиська.

- Мене, до речі, Настею звуть, а тебе як?

- Влад, - відповів хлопець і посміхнувся, його вражала настирність дівчини, але вона не винна в тому, що його настрій майже на нулю. – Тобі не влетить за те, що ти затрималася?

- Повір, це менш за все мене турбує, ти краще скажи, що ти такого утнув, що тебе географічка з уроку вигнала.

- Я ти звідки знаєш, що у нас географія? – здивувався Влад.

- Так це ж елементарно, Ватсоне, наші класи розташовані поруч.

- Тоді чому я тебе не пам’ятаю?

Дійсно, чому він не пам’ятає цю Настуню, це дивовижно, адже колір її волосся забути неможливо.

- Хворіла, сьогодні перший день як повернулася до школи.

- Зрозуміло.

   Настя відчувала, що розмова не «клеїться» та не в її правилах полишати справу на півдорозі. Та й цікавість ніколи не залишить її у спокої.

- Мабуть, Альбіна Вікторівна вигнала тебе з класу за те, що ти щось утнув недоречне.

- Та вона якась нервова, два дні як вийшла на роботу, а вже весь клас муштрує, дивна жінка, - вирвалось само собою з вуст хлопця, бо те, що сталося в класі до цих пір його дратувало.

- Та вона була на курсах підвищення кваліфікації, а клас, за тиждень її відсутності, стільки галасу наробив, бо двічі минулого тижня директорку в клас запрошували, обіцяли зібрати батьківські збори, обговорити поведінку учнів. Та ваша Божена відмовилася, пообіцяла вчителям, що самостійно вирішить  нагальні питання зі своїм класом.

   Влад здивовано слухав інформацію, а в голові миттєво виникали запитання, на які він бажав знати відповідь.

- Дивно, ти звідки стільки знає, адже говорила, що тривалий час хворіла.

- Хлопче, не забувай, що ми живемо в час гаджетів, - дзвінко розсміялася і зіскочила з дивану.

- Дивна ти, але мені було приємно з тобою познайомитися.

   Влад зовсім себе не розумів, хоча, можливо вона має рацію: спілкування іноді допомагає забути про гіркоту в душі та порожнечу, котра довгі три місяці  ніяк не хотіла зникати. Дядьку Максиму не завжди вдавалося відчути той відчай, який панував всередині небожа. Можливо їм просто потрібен час, щоб звикнути, що Марії вже нема, що вона більше ніколи не посміхнеться, не пригорне і не допоможе у хвилини суму.

   Те, що його матуся, мила, щира, гарна, помре занадто молодою, ніхто не очікував. Так клята онкологія нікого не жаліла. Три коротких місяці вона трималася, намагалася боротися, та марно. Максим витрачав на сестру шалені гроші, аби допомоглося, аби вижила, так війна завершилася перемогою кістлявої панни.

   Настя зникла з очей так стрімко, як і з’явилася, та залишила по собі лише приємний спогад. Хлопець рішуче встав з дивану і направився бік кабінету географії.

- Вибачте, Альбіно Вікторівно, моя поведінка була незадовільною.

  Здивована вчителька дивилася на високого стрункого парубка і дивувалася. Щоб це робити, у жінки були на те причини. Вона була засмучена поведінкою рідного класу, адже на них стільки скарг полетіло, лишень вона залишила їх на п’ять днів без нагляду. Та й ще з’явився новачок, з яким й досі ніхто не хотів товаришувати. Навіть перемовлятися почав на уроці, а мобільного телефону взагалі з рук не випускав і весь час в щось невідоме їй вдивлявся. На зауваження реагував нервово, а однокласники не втримувалися і звісно ж коментували дії новачка. Дисципліну на уроці було майже знищено.

  Альбіна Вікторівна ніколи не дозволяла собі гримати на дітей, та сьогодні вона була сама не своя. Правду люди кажуть, що як встанеш зранку не з тієї ноги, то й гаплик всьому. Спочатку вийшла з ладу праска і ледь не зіпсувала улюблену блузку, потім «втекла» кава, а на завершення – зламався ключ від квартири. Добре, що бабуся жила поруч і обіцяла викликати сантехніка, щоб той полагодив двері та змінив замок.

  Завжди рятувала допомога близької людини, без клопіткої бабуні жити було ж несолодко. Надавало бадьорості лише те, що рідна школа була розташована близько від будинку, йти до неї було зовсім трохи.