IV

Прокинулася від того, що Павло посмикав мене за плече. Він посміхнувся до мене:

- Прокидайся. А то мені треба йти по справах.

- Тоді і я піду в гуртожиток – сказавши це, сіла на ліжко.

- Доречи я здається знаю як можна допомогти тобі – він пояснив свій план.

- Тобто ти хочеш зламати їхні системи, щоб зібрати докази проти них.

 - Так. Якось так. І мені буде потрібно твоя допомога – він почухав потилицю.

- Але чого ти хочеш допомогти мені незнайомій дівчині – я здивовано подивилася на нього. Не розумію його вигоду. Чого він має таке бажання?

- Я і сам задавався таким питанням. Я дійшов висновку, що мені не хочеться, щоб такі негідники і далі були не покарані.

В принципі його позиція була зрозумілою, але я не хотіла, щоб він вплутувався в цю справу. Адже все може скінчитися дуже погано. І для мене. І для нього.

- Ні. Тобі не варто. Це може бути небезпечно. Взагалі забудь, все про що я тобі розповідала вчора – можливо я даремно відмовлялася від його допомоги.

- Добре. Я сам впораюся без тебе – його погляд чіткий і ясний. Бачу, що образився.

Я розумію, що він не відступить. Без моєї допомоги він явно втрапить в халепу. В принципі я і сама хотіла, щоб їх покарали по заслугам.

- Добре. Раз ти так налаштований. Що ти пропонуєш робити спочатку?

- Пішли поснідаємо. І я все розповім.

Ми йдемо на кухню. Павло на сніданок приготував яєшню з сосисками.

- Першою справою я хочу навчитися хакерству. Я добре розуміюся на комп’ютерах, але ще ніколи не займався таким. Тому за два або три тижні я знатиму, як все робиться. Розумітиму яке потрібне обладнання – Павло пояснив, що планує робити спочатку.

- Хотіла запитати. А ким ти працюєш?

- Інженером з кібербезпеки на одному підприємстві.

- Зрозуміло – киваю головою – А як ти збираєшся навчатися на хакера?

Мені було не дуже зрозуміло де можна навчитися зламувати комп’ютери.

- Я думаю в інтернеті є безліч різноманітних сайтів де міститься багато інформації з цього питання.  

Ну з цим ясно. Але що ж мене було робити з моєю роботою, якщо це заняття можна так назвати. Я запитала про це в Павла.

- Ну тут є така справа – він явно було зам’явся. Я здогадалася що Павло хотів сказати. Тому запитала:

- Потрібно, щоб я там продовжила працювати?

- Розумієш. Ти на скільки я розумію виходиш у чат до клієнтів через якусь захищене з’єднання.

- Так я захожу туди через спеціальний сайт. В мене є свій акаунт зі логіном та паролем.

- От це може знадобитися. Можливо і не буде потрібно. Загалом я не наполягаю. Ти можеш не виходити на роботу – він подивився у вікно.

В принципі я вже ж рік якось терпіла. То і ще місяць не помру. Гра вартувала жертв.

- Добре. Я попрацюю там з місяць. Тим більше мене навряд чи відпустять так просто звідти.

- Я тобі обіцяю, що через місяць, навіть раніше, ти зможеш побачити як ці покидьки сідають до в’язниці – його очі щиро дивляться на мене.

Ну що ж сама заварила цю кашу, мушу тепер допомагати розхльобувати.

- Якби твої слова та Богу в вухо. Добре. Ти здається збирався кудись йти.

Я встала і вийшла до коридору. Не хочу його затримувати. Павло вийшов слідом. Він промовив:

- Давай обміняємося телефонами. Потрібно якось зв’язуватися. А то я вчора забувся запитати.

Ми обмінялися номерами. Я виходжу з його квартири і наостанок прошу добряче подумати чи впевнений він, що хоче все це починати. Павло мовчки закриває двері.