I

Як я пам’ятаю, того дня я сиділа в гуртожитку і намагалася сконцентруватися на навчанні. Перегортуючи конспект з фінансового обліку, намагалася вчитатися в зміст проведень з минулої теми. Та постійно від навчання відволікав Viber.

До кімнати зайшла сусідка Марина. На ній була нова сукня. Вона дістала з своєї сумочки айфон. Я подивилася на неї. В її завжди водилися гроші і не мало. Казали, що Марина працювала моделлю для одного глянцевого журналу за непогані гонорари. Я не розуміла навіщо тоді навчатися на бухгалтера, якщо є можливість заробляти чималі гроші. Хоча, як казала моя мама, освіта не камінь – за плечима не носити.

- Свєтко, ти збираєшся на вечірку з приводу Хелловіну? – запитала вона мене.

- Не знаю – знизувала плечима я, розуміючи що туди потрібно  вдягнути якийсь костюм. Якого в мене не було. І грошей на його купівлю наряд чи знайду. Моєї стипендії ледь вистачало на прожиття. Мої батьки також мені не допомагали фінансово. Вони і самі ледве зводили кінці з кінцями.

- До живемо побачимо – додала я і спробувала змінити тему – ти готувалася до контрольної з господарського аналізу?

Але мою сусідку не так просто було відволікти від теми.

- З грошима напряг – Марина співчутливо поглянула на мене.

Я не відповіла. Що мені було відповідати? Та на мені светр в якому я ходила до одинадцятого класу. А зараз я все-таки на другому курсі університету. Тому зітхнувши, втупилася очима в конспект.

- А ти не пробувала знайти підробіток? – моя сусідка подивилася на мене.

- Та боюся, що буде важко поєднувати з навчанням – відповіла не відводячи очі від конспекту.

Марина мовчала про щось розмірковуючи. Потім вона поглянула на мене. З її проникливого погляду стало зрозуміло, що вона хоче про щось запитати. Я подивилася на неї.

- А як ти відносишся, щоб стати моделлю? – сусідка посміхнулася.

- Ой – мені здалася її пропозиція не серйозною.

- Підійди-но – скомандувала вона мені.

Я її послухала, бажаючи завершити цю дурну розмову.

- Повернися – продовжувала Марина.

- Ну як? – повернувшись і запитала в неї.

- А в тебе непогані дані – мовила вона – давай я познайомлю тебе з моїм агентом. Він проведе з тобою співбесіду.

- Ні. Не потрібно.

- Як хочеш. Добре я побігла а то по Новій пошті вже мали б доставити нову сумочку. А то ця стара.

«Та ти ж її купила місяць назад» - подумала я, але промовчала.

На тому ми і закінчили розмову. Через якийсь час, коли вже конспект набридав моїм очам, я вирішила посидіти в фейсбуці.

Вночі мені не спалося. Я все розмірковувала про пропозицію Марини. А що якщо вона права і з мене справді вийшла непогана модель. Можливо варто погодитися. Ще ж ще не факт, що мене приймуть. Можна сходити на співбесіду. Мене ж ніхто не примушуватиме.

Вранці ми з Мариною пересіклися на кухні. Я запитала в неї:

- Слухай а в тому твоєму агентстві платять добре?

- Я бачу ти не проти – засміялася вона – от і гаразд я зателефоную зараз агенту і домовлюся про вашу співбесіду.

Мені хотілося сказати, що я ще не вирішила. Та сусідка вже кудись телефонувала. За хвилину вона сказала, що відведе мене за адресою на зустріч об другій годині.

- Добре – погодилася я, подумавши «Будь що будь».

Після обід я йшла з Мариною на студію де вона працювала. Ми піднялися на п’ятий поверх десятиповерхівки. Студія, як виявилося, була переобладнана з чотирьох кімнатної квартири. Мені стало якось не пособі.

- Не бійся. Не покусають – Марина підбадьорила мене.

Я зирнулася навкруги. Кругом були якісь фотокамери. До нас підійшов якийсь чоловік. На вигляд йому було близько сорока п’яти.

- Знайомся це Світлана – промовила Марина, дивлячись на мене.

- О приємно познайомитися. Мене звати Андрій. Я агент з підбору кадрів – відрекомендувався чоловік і улесливо сказав – Світлана гарна ім’я. Мені подобається.

- Дякую мені також приємно познайомитися з вами – випалила я. Чоловік був одягнений в елегантний чорний піджак та синю сорочку. На шиї в нього висіла золотий ланцюжок. Це створювало враження солідності фірми.

- Ой не потрібно цих формальностей. Можеш на ти.

Я кивнула головою.

- Проходь сюди – вказав він рукою.

- Я вам не потрібна – промовила Марина.

- Так може йти. Ми і самі справимося – відповів агент.

Моя сусідка пішла. Ми залишилися вдвох. Андрій запропонував мені кави. Я відмовилася.

- Ну як хочеш. Ти не соромся сідай – він вказав мені на дивам. Після того, агент взяв стілець і сів напроти.

- Давай для початку складемо твою анкету. Розкажи хто ти? Чим займаєшся? Де навчаєшся.

Я почала розповідати. Він усе уважно записував, киваючи головою і кажучи увесь час «угу».

- Я яка заробітна плата? – запитала я, після складання анкети. Це питання мене хвилювало найбільше.