42 глава

     Міла

    Сьогодні четвер, погода була хмарною. Сіре небо навіювало смуток. В мене було погане передчуття. Не знала з чим все пов'язано. Поки працювала, то було терпимо, а коли залишалася сама, то накривало. Мала зустрітися ввечері з Владом, але сьогодні не хотілося. Відмовляти теж не хотіла. Він старається, чекає зустрічі. Що відбувалося - я не розуміла.

Після роботи як завжди додому. Вигуляла Тайсона, прийшли додому, я повечеряла варениками, які вчора ліпила. Вранці оладки, ввечері вареники - якесь таке собі поєднання. Але мені було байдуже. О сьомій знову мав заїхати Влад. Я сьогодні вирішила одягнути білий обтислий гольф, джинси, чорні чобітки на підборах і шкіряну чорну куртку, яка погода -  такий і настрій. Вперше за довгий час намалювала стрілки, волосся зібрала у високий хвіст - поглянула в дзеркало і залишилася задоволеною. Прийшло повідомлення, що він на місці і я пішла до нього. Можливо з ним вийде розслабитися. Чомусь я на це дуже сподівалася. Коли вийшла з під'їзду -  була вражена. Влад стояв теж в шкіряній куртці. 

- Ти сьогодні просто вау, - ледь вимовив він.

- Дякую. - Він взяв мене за руки і задньою ходою повів до машини. Хлопець не соромився мене розглядати. Мені було, трохи, ніяково, але намагалася це приховати. Ми сіли в машину і поїхали. Відчуття тривоги мене не залишало.

- Куди їдемо? - знову запитала як вчора.

- Сподіваюся тобі знову сподобається. - з посмішкою відповів.

 - Я попрошу тебе закрити очі, коли будемо під'їжджати, добре? - я мовчки кивнула. - Що з тобою? Ти сьогодні знервована якась. - серйозно запитав.

- Не знаю. Якось цілий день себе так почуваю. Якісь погані передчуття. - Чесно відповіла йому. Через деякий час я закрила очі як Влад і просив. Ми зупинилися, він допоміг мені вийти з машини, я на вулиці відчула запах гуми і ще чогось, я здогадувалася де ми, але до кінця не хотіла вірити. 

- Все, відкривай. - сказав тихо Влад. Я послухала. Відкрила, а переді мною мотоцикл! Великий! Я похитнулася. Влад зловив. Щось почав казати, але я вже його не чула. Серце вилітало з грудей, в голові все плуталося.

- Я не сяду на нього, - тихо сказала.

- Що сталося? - почав розуміти що щось не так, - я не можу...я. - І все перед очима все попливло.