32 глава

- Ти сьогодні їв? - спокійно запитала, але я промовчав. - В мене є пельмені, сама ліпила, будеш? - мої очі загорілися, вона встала і поставила воду і далі продовжувала обробляти. - Знаєш, я, мабуть ніколи не зрозумію, навіщо люди б'ють одне одного. Ще розумію, коли десь на ринзі, навіть бої без правил мені зрозуміліші. Який сенс в бійках в нетверезому стані? - запитала спокійно.

- Не знаю, треба іноді випустити пар, - теж спокійно відповів.

- Просто, ти ніколи не знаєш що в голові противника, один невинний удар і ти можеш впасти так, що не встанеш. - чомусь сказала вона. - Ти подумав про свою маму? Щоб вона сказала якби побачила тебе таким? А якби щось сталося? - так само спокійно говорила. Я мовчав.

 - Я це все до того, що, мабуть причин, щоб так битися, насправді набагато менше ніж здається. Коли я працювала медсестрою, то було два випадки, коли внаслідок бійки був летальний кінець. І все, що ти робив до цього: проблеми, щастя, здобутки - все перетворилося на маленьке тире між двома датами. - вона говорила ніби до мене,  але ніби не до мене. 

- Я перев'яжу руку, щоб не зачіпав. Стіна, мабуть теж якась постраждала? - з посмішкою запитала, я лише кивнув. Вода закипіла, і Міла закинула пельмені. Було дуже незвично і приємно за нею спостерігати. - Це я тобі так тонко натякаю, що більше таким бачити тебе не хочу. - мені було приємно! Вона казала правду. Хотіла, лише щоб я зробив висновки.

- Чому лопух звичайний? - перепитав я. Вона засміялася.

- Козел було б краще? - перепитала.

- Ні, просто...

- Ти знаєш що це за рослина? - запитала.

- Ну так, - невпевнено відповів.

- Коли лопухи дозрівають, утворюються реп'яхи. Я вчора трохи випила і чомусь думала, що ти причепився як реп'ях. Так і вийшло. - я сидів в ступорі, ніби і образливо і правда. Ця жінка зведе мене з розуму.

- Мене ще так логічно ніхто не обзивав, - намагався відповісти їй. Тим часом пельмені зварилися, дівчина поставила переді мною тарілку, сметану, оцет і перець. 

- Далі, думаю, розберешся, - спокійно промовила і поставила чайник.

- А ти не будеш? - подивився на неї.

- Ой ні, дякую. Мене ці дні мама Роми і Єгора годувала як свиню на забій, - весело зауважила, - я лише чай! Тобі зробити?

- Так, будь ласка, - з твоїх рук хоч отруту, подумав собі. І взявся їсти, аромат був неймовірним, смак теж. Давно я не їв домашні пельмені, вже й забув, що це так смачно. Коли тарілка була порожньою, вдячно подякував і взявся за чай. Вона мовчала. 

- Дякую, було дуже смачно.

- Будь ласка. - Як завжди спокійно відповіла.