22 глава

- А можна запитати куди ти їдеш на вихідні? - Запитав обережно.

- На день народження. - відповідь йому, вочевидь, не сподобалася. Я вирішила прояснити трохи, - я з Хмельниччини, вісімдесят кілометрів звідси. Їду додому, можна сказати.

- А Тайсон?

- Зі мною, звісно.

- А як же ти з ним…? - Наступив брови.

- Нас завезуть і в неділю ввечері привезуть. І давай на цьому закінчимо допит. - Серйозним тоном наголосила.
-  Як скажеш. Мені і так не віриться що в нас присутній діалог. Дякую! - Далі їхали мовчки. Влад припаркувався і пішов зі мною. Я відкрила нотатки в телефоні і почала набирати все за списком. 

- А для чого тобі маргарин?

- Торт буду пекти.

- Ти вмієш пекти торти? - Запитав здивовано. 

- Так, а що тебе так дивує?

- Ні, просто ти в мене не асоціювалася з кухнею, а з випічкою тим більше. - Я була трохи здивована і не знала як на це реагувати.

- А з чим я асоціювалася?

- Навіть не знаю. Просто приємно здивований. А який торт?

- Наполеон. 

- Жартуєш? Це мій улюблений! - Майже крикнув задоволено. 

- Його багато хто любить, - спокійно відповіла.

- А ти який любиш? - прямо запитав. 

- А я не зізнаюся. - Я спокійно вибирала все що мені треба, а Влад майже постійно дивився на мене і віз мій візок. 

- Ну хоч шоколадку дозволь купити?!

- Ні, дякую. Не треба. В мене зараз зуб часто болить.

- Чоботар без чобіт, - потрапив просто в яблучко. - Чому не лікуєш? Невже боїшся?

- Я б з радістю, але його треба видалити. Я вже записалася. - Через хвилин тридцять ми вже стояли на касі і я взяла кільки шоколадних яєць, Влад звичайно ж не втримався.

- Мені просто цікаво. Тобі ж зуб болить?

- Це для однієї красуні, яка заходить в гості. - Відповіла з посмішкою. Влад дістав гаманець і це мене розізлило. Посмішка зникла.

- Не треба цього робити, - сказала серйозно. 

- Все нормально. Це дрібниці. 

- Для мене це не дрібниці. Розрахуєшся і далі будеш їхати без мене. - Він ображено сховав його назад.

- Для мене неприпустимо,  щоб дівчина оплачувала. - Пояснив мені.

- Мене не хвилює, що ти про це думаєш. Я не хочу бути зобов’язаною. Якщо тебе щось не влаштовує - я тебе не тримаю. - Прокоментувала сердито.

- Вибач, - винувато відповів. До будинку доїхали мовчки. Хлопець, схоже, образився. Коли я збиралася вийти, Влад порушив тишу.

- Все нормально? - Запитав невпевнено.

- Я не знаю, - чесно відповіла. І вийшла з машини. Хлопець теж вийшов, відкрив багажник і дістав покупки. Я хотіла забрати, але він не дав.

- Я віднесу! Хочеш ти цього чи ні! - І пішов до під’їзду. Я не посміла заперечити. Влад мовчки почав підійматися сходами. 

- Ліфт працює вже, - сказала я тихо.

- Я вже майже не палю, потреную легені. - Гордо промовив.

- Знаю. Запаху майже не відчувається. - Він зупинився і повернувся до мене і так дивно поглянув,  а мені від цього погляду хотілося заховатися.

- Чого ти так дивишся? В мене гострий нюх. М’ятні жуйки теж відчуваю, - відповіла з викликом.

- Від тебе важко щось приховати, - сказав з посмішкою і продовжив підійматися.

- Знаю! - відповіла з гордістю.

- Які в тебе ще таланти є? - спокійно запитав. 

- Я професійно граю на нервах, - промовила з посмішкою. Гадаю, про танці йому ще зарано розказувати. Його реакція може бути різною.

- Думаю ти щось приховуєш. - Прозвучало дивно, я насторожилася, але намагалася залишатися спокійною.

- Всі ми щось приховуємо. - Він не відповів. До дверей дійшов мовчки. Я відімкнула і повернулася щоб забрати покупки. 

- Ти не йдеш вигулювати собаку? - Виявляється він дуже приставучий.

- Піду. Тільки пакети розберу.

- Можна з тобою? - Прозвучало дуже ніжно.

- В тебе що нема ніяких справ? - Не витримала я.

- Є! Але бути поряд з тобою мені важливіше. - Я не була готова до такої відповіді. Не знаю чому, але просто мовчки відкрила двері перед ним. В квартирі я зняла взуття, забрала пакети і максимально спокійно сказала:

- Чекай тут! Тайсон, стережи. - І пішла на кухню.