20 глава

 Міла

    Я сиділа на підлозі, спершись спиною на двері. Влад ще був там. Сьогодні він нагадав мені Єгора, який соромився перед Лілею, коли закохався. Може я собі придумала, але ледь себе стримувала, щоб не дивитися на цього красеня. І чим більше він зізнавався, тим мій опір був більшим. Зі мною однозначно щось не так. 
Чому я так реагую? Це нормально чи ні? Я ніколи не закохувалася, не знаю що це за відчуття. Чи здатна я взагалі кохати? Чи як зрозуміти що кохаю? Соромно комусь зізнатися, що я навіть не цілувалася майже. 

Коли хлопці намагалися поцілувати, то я чи ухилялася, чи цілувала, щоб не образити, так було лише раз. Я нічого не відчула. Антоніна Сергіївна каже, що я занадто рано подорослішала і не кожен чоловік до цього готовий. В більшості випадків я поводжу себе як останнє стерво. Але це маска, до якої я вже звикла. Про мої проблеми знали не так багато людей, для інших в мене все добре. Нікому не потрібні чужі проблеми. 

     Але з Владом мені добре. Якось приємно і легко. Він якийсь такий свій, рідний. Хоча я майже нічого не знаю про нього, просто вірю що хороший та і начальник мій казав, що на нього можна покластися. Бідолашний захекався. Але з цигарками я не змирюся. От не переношу я цього запаху. Звичайно змушувати кидати  я не буду, але спілкування в нас не вийде якщо ця звичка залишиться. Ще й Вася цей! От що тепер про мене можна подумати? І що подумав Влад? Якщо почати пояснювати, чи не буде це виглядати як виправдання? Стільки питань і в мене нема відповідей. Мабуть, варто спробувати довіритися.

 В п’ятницю мене Єгор забере в наше рідне містечко.  Велика подія - п’ятдесят п’ять років  нашій Антоніні Сергіївні. Вранці привезе Рому і Лілю. А мене ввечері має забрати і на правах старшого буде промивати мозок. 

Подарунок я вже купила. Це, мабуть, моє улюблене заняття, можливо тому що в мене є не так багато людей кому можна дарувати. Зайшла в AVON, купила її улюблену туалетну воду, крем для рук та обличчя. Ще знайшла дуже гарний плед. Ми приїжджаємо і пледів з часом треба все більше, тому думаю зайвими не буде. Ще кілька днів і ми всі побачимося. Ура!
    
    Вівторок видався  невдалим. Пацієнт перший був скандальним, мені знову розболівся зуб мудрості. На наступну п’ятницю домовилася з Віктором Сергійовичем його видалити, але корінь великий і складний, тому чекала вже відгуляти день народження, щоб без сюрпризів. Бо ускладнення обов’язково будуть. І так підлаштували, щоб видалити, а далі на вихідних відлежатися.
Влада я не бачила, хоча в душі жевріла надія. 

Після такого дня хотілось чогось позитивного, але не склалося. Добре, що є Тайсон. З ним з настроєм чи без, стабільна прогулянка гарантована. Але настрою не було, на такій сумній ноті день закінчився. 
В середу було легше, передчуття майбутньої поїздки окриляло. На п’ятнадцяту годину приїхав Влад. Вмостився на крісло з  паперами. Мовчав, що було на нього несхожим. Я зробила всі необхідні маніпуляції, лікар ввів анестезію і вийшов, підозрюю що спеціально, тому мінімум п'ять хвилин мене чекали з ним наодинці. 

- Сердишся? - Запитав, а сам сидів такий знервований. Світло було направлене на нього, тому було видно всі дрібниці, які чомусь закортіло роздивитися.

- Ні, з чого ти взяв? - Спокійно відповіла.

- Просто вирішив перестрахуватися. Я сумував. 

- За мною чи лікарем?