18 глава

Ми якраз підійшли до під’їзду і вона мовчки збиралася піти, але я взяв легенько за ліктя. Вона повернулася, зі злістю подивилася на руку і я швиденько руку забрав, але вона знову хотіла йти, тому я швидко став перед нею. Собака мене не чіпав. Мабуть, я йому подобаюсь.

- Влад, я не знаю як тобі пояснити, щоб ти зупинився. Ти дорослий хлопець, а поводиш себе як... - Намагалася спокійно сказати, але я не хотів далі слухати.

- Як закоханий йолоп? - Перебив я.

- Може ти з собою сам потеревениш? - Додала сердито. - Влад, я впевнена, жінки самі бігають за тобою, тільки поклич і вони з радістю прибіжать. Я не хочу бути черговим плюсиком в твоєму списку. - Та де вона список той відкопала, вона мене не знає зовсім, а висновки вже зробила.

- Послухай, будь ласка. Ти мене не знаєш, а вже вирішила який я. Не відштовхуй. Я все одно не здаюся. Я вмію чекати. - Вона посміхнулася. Вперше! І я побачив ямку з однієї сторони, - Що смішного?

- Та ні, не зважай.

- Я не можу не зважати. - І тут почув знову голос того сусіда.

- Ви ще тут? Слухай мужик, а ти знаєш, шо ти в неї не один? Ця курва...  - Я не встиг зреагувати, як Василь, скручений тулився до дверей. Я був шокований. Його пійло впало, а він тільки ойкав.

- Всьо,  я поняв, відпусти, боляче… - Щось там бубнів. 

- Слова підбирай, бо на наступний раз будеш зуби збирати. Зрозумів? - І ще раз гримнула його об двері.

- Зрозумів, відпусти, будь ласка, - вона опустила руки і він побіг, тільки часом дивився на розбиту пляшку.

- Слухай, - почав обережно я, - тебе, мабуть краще не злити!

- Гарна думка!

- Де ти так навчилася?

- Один з мажорів навчив. Ми з дитинства дружимо. Однокласники, - чесно відповіла, а я вже до слова запитав. 

- А другий мажор?

- А це не твоя справа, зрозумів? - Дива не сталося, вона, звичайно не розказала.

- Зрозумів. - Куди вже після побаченого не зрозуміліше. Раптом цей боєць в спідниці дає мені повідець, а сама починає збирати скло. Я однією рукою почав допомагати. Дівчина раптом викликала повагу. Я теж не люблю, коли брудно, але прибирати після когось скло не доводилося ще. Вона, мабуть подумала про тих, хто буде ходити туди сюди, поки двірник не подбає про це. Марго ніколи такого не зробила б. Якщо вона так турбується про інших, то яка вона з близькими? Чомусь подумав я. 

- Дякую. Ти не зобов’язаний був.

- Ти молодець!

- Я сама винна в цьому. - Впевнено сказала. 

- Ти неймовірна! 

- Владиславе, не треба. - мовчки забрала повідець, а я рефлекторно схопив її за руку. Але рука, очікувано, вирвалася.

- Можна я тебе проведу до дверей?

- Якщо я скажу ні, ти підеш звідси?

- Ні! 

- То який сенс запитувати? - І ми почали підійматися сходами, бо ліфт не працює. Темп був більш швидкий ніж повільний. На сьомому поверсі, я вже задихався, - куриво боком вилазить, - подумав сам собі. 

- А ти на якому поверсі?

- На останньому.

- Ти серйозно?

- Цілком. - І поплентався далі. Я вже був схожий на Василя. Можливо якби йшов повільно, то було б нормально, але ми майже бігли, їй було хоть би що, а мені важко.

- А Василь на якому? 

- На п'ятому! 

- І як він піднімається?

- Не знаю, під ручку з ним не ходила. 

- Це добре, значить в тебе є смак, як мінімум. 

- Це був комплімент? 

- Ні, це констатація факту, - я вже говорив по складах.