16 глава

 Влад

      Цілі вихідні я думав про неї, робота не клеїлася. Всі думки повертались до дівчини.  Я був впевнений, що це вона. І ім’я Міла, може скорочення від Людмили. Треба якось запитати, але ще зарано. Вона не йде на контакт.

В понеділок до обіду привів до ладу  документацію, а після обіду вже їздив то на склад, то зустрічався з людьми, а в сімнадцять тридцять вже чекав під стоматологією. На дверях прочитав, що працюють до вісімнадцятої, тому ближче до кінця пішов взяв дві кави:  лате і американо і чекав на свою снігову королеву. Чогось в думках якби не називав, обов’язково було доповнення «моя».  Мабуть, для себе вже все вирішив, потрібен лише час.

Потім вона подзвонила, повідомила про прийом і швидко попрощалася. Ех, Людочка, не втечеш так легко. Виходили люди і незабаром вийшла моя красуня. 

- Привіт. - Радісно привітався.

- Доброго вечора, - холодно відповіла. 

- Каву будете? Мені сьогодні вже можна. Я взяв американо і лате, що бажаєте? - Спитав задоволено. 

- Нічого, - почув суху відповідь. 

- Чому? - Не вгамовувався я.

- Не люблю ні одне, ні друге.

- Добре, давай вгощу тим, що любиш. - Не здавався я.

- Влад, не потрібно, дякую. В мене зараз автобус має приїхати. - спокійно відповіла. І все? Отак закінчиться наш вечір?  Не так я очікував. 

- Тоді я з тобою. Ми минулого разу на ти перейшли, - а кава полетіла в смітник. Люда стояла нерухомо, лише занурювалася шиєю міцніше в шарф. Гарненька така: м‘які риси обличчя, волосся чи то світло- русяве чи то біляве, я так і не зрозумів і очі. Очі в яких я пропав. 

- Як хочеш… - Байдуже відповіла.

- А ти віриш в кохання з першого погляду? - Запитав тихенько.

- Ні!

- Можливо я тебе підвезу?

- Ні!

- Ти мене боїшся?

- Ні!

- Хлопець є?

- Ні! - І раптом зрозуміла, що потрапила в пастку, - тобто не так. Є рідна душа, ми живемо разом, - такого я не очікував, стало неприємно. 

- Ти його любиш?

- Не те слово, - якраз зупинився автобус і вона пішла, не глянувши на мене. Жодного разу на мене не поглянула. Хоча в цьому є і плюси. Мені можна роздивлятися її скільки хочеться. Я побіг до машини і поїхав за автобусом. Мозок сам вів мене за нею. Рідна душа? Може це мама? Чи батько? В другу половинку вірити відмовлявся.

Я проїхав за автобусом, побачив в якому напрямку вона йде. Припаркував машину і провів поглядом. - Чому її ніхто не зустрічає? - Питав сам в себе. Люда зникла дверима під’їзду, а я сів на лавочку, дістав цигарку і думав, про що я тільки не думав?! А результат один.  Після першої була ще одна цигарка, подзвонила мати, почали говорити і через хвилин п'ять побачив Люду. Верхній одяг був іншим, але це була вона. А поряд вівчарка.

 - Мам, я передзвоню!