13 глава

- Алло, вибачте, це Влад, я... - зрозуміло, не витримала Ірка.
- Ви, той хто в Іри все таки випросив номер. Будь ласка, не телефонуйте мені більше, - сподіваюся, не дуже грубо вийшло. А він все далі дзвонить і дзвонить, я вибиваю, а він дзвонить. Впертий такий, це що? Спортивний інтерес? Хотіла поспати, але де там. Знову дзвонить. Підняла, думаю відправлю далеко і надовго.
- Будь ласка, на витрачайте мій і свій час, я... - Але він перебив.
- Три хвилини, будь ласка, дайте мені три хвилини, якщо я не переконаю, обіцяю, що більше, не потурбую. Обіцяю! - О, клас, сам обіцяє, що не буде більше телефонувати. 
- Добре, сподіваюсь Ви не порушите обіцянку. - Відповіла, максимально приємним тоном.
- Я розумію, що це дивно і у Вас нема підстав мені довіряти. Але прошу, повірте, я справді хочу познайоитися ближче. Ви неймовірна, Ваш танець це щось нереальне, але, - якась пауза, - але Ваші очі, вони мене вразили. Я подумав, що у Вас щось сталося, хотів допомогти, підтримати. Я не прошу погодитися зразу зустрічатися, давайте трохи поспілкуємося, Ви мене краще зрозумієте, більше дізнаєтеся про мене. Ви мені сподобалися, дійсно сподобалися. Я ще вчора хотів підійти, але був трохи не в тому стані, просто дайте шанс. Знаю це дивно звучить... Але, прошу в мене нема поганих намірів, якщо є кохання з першого погляду то це воно, без перебільшень. - Ой, Владік, знав би ти кому дзвониш. Не казав би так. Так проблеми є, і сумніваюсь, що вони тобі сподобаються. Та й не люблю я по телефону спілкуватись. Біжи від мене і не оглядайся. Думаю, треба якось спокійно відповісти.
- Три хвилини пройшли. Добре, що Ви розумієте, що це дивно звучить. Я сподіваюсь, ви дотримаєтеся обіцянки і не будете більше телефонувати. Зрозумійте, ви собі щось придумали. Ви в танці побачили, те, що я хотіла показати. Я звичайна дівчина з своїми тарганами в голові. Тому, прощавайте. 

Може я про це пошкодую, але я не готова. Тим паче розпочати ось так. Більше він не телефонував, як і обіцяв.

Я приїхала додому, мене зустріла Алевтина Сергіївна і Тайсон. Мій відданий друг, моя душа.

- Дитино, поїхали до нас спочатку. Ти втомилася, поїси, відпочинеш. Розкажеш як там мої блазні живуть. - Почала зразу Алевтина Сергіївна.

- Ні, дякую велике. Я додому. Ввечері зайду до вас, подарунки від Роми з Єгором передам, там і від Лілії є, - посміхнулася до неї.

- Ой дочко. Так і знала, тому залишила в тебе вареників, щоб поїла. Не віриться, що мій сором'язливий Єгорка з дівчиною, а Рома без.

- Ромка - ловелас. Він обирає, ту єдину.

- Краще б тебе обрав, - я скривилася, - ой та знаю, знаю. Ви як рідні. Це ж треба як життя повернуло. Я хотіла доньку і нею стала ти. Так, не дивися так на мене. Ви мені всі рідні, я завжди кажу. Поки все не налагодиться, за кожного молитися буду. 

Отака вона жінка, кожного під крило візьме. І мене взяла, я не відчувала ніколи, що мені не раді. Просто не хотіла нав'язуватися. 

Так проходили дні, шукала роботу. Зупинилася на вакансії в стоматології. Поговорила з лікарем, який мав бути моїм безпосереднім начальником, моя попередниця йде в декрет, тому можна розпочати через місяць, треба ще повчитися трохи, загалом мені умови сподобалися, зарплатня теж. 

Накопичення деякі були, тому вирішила шукати квартиру, шукала тиждень, умов небагато. Щоб можна було з собакою, хоч Тайсон вже старенький та все ж собака, щоб було ліжко, бо на диванах спати не люблю, недалеко від роботи і не за всі гроші світу. 

Похапцем зібралася, найняла машину, вирішила не завантажувати хлопців, попрощалася з Антоніною Сергіївною, ох як вона плакала. Як переживала. Не забуду ніколи її слів і сліз. 

Напакувала мені продуктів і благословила в дорогу. Я перед цим сходила до своїх на кладовище, поговорила з ними, поплакала, вибачилася, що їду і поїхала. 

- Рівне, не підведи. В мене великі сподівання на тебе. - Квартира сподобалася, останній поверх. Однокімнатна, косметичний ремонт, кухня гарна, духова шафа, холодильник є, в кімнаті шафа і комод, ліжко буду купувати сама. Хазяйка ніби приємна жінка, живе в сусідньому будинку.

 Робота недалеко, всього дві зупинки проїхати. Віктор Сергійович мені сподобався, Аня вводила мене в курс справи, я намагалася не розчарувати. 

Багато гуляла містом, вивчала його, каталася на тролейбусом. Загалом через два місяці освоїлася.
     Так і пролетіло майже півтора роки.