12 глава

           Міла

    Сьогодні четвер, погода була хмарною. Сіре небо навіювало смуток. В мене було погане передчуття. Не знала з чим все пов'язано. Поки працювала, то було терпимо, а коли залишалася сама, то накривало. Мала зустрітися ввечері з Владом, але сьогодні не хотілося. Відмовляти теж не хотіла. Він старається, чекає зустрічі. Що відбувалося - я не розуміла.

Після роботи як завжди додому. Вигуляла Тайсона, прийшли додому, я повечеряла варениками, які вчора ліпила. Вранці оладки, ввечері вареники - якесь таке собі поєднання. Але мені було байдуже. О сьомій знову мав заїхати Влад. Я сьогодні вирішила одягнути білий обтислий гольф, джинси, чорні чобітки на підборах і шкіряну чорну куртку, яка погода -  такий і настрій. Вперше за довгий час намалювала стрілки, волосся зібрала у високий хвіст - поглянула в дзеркало і залишилася задоволеною. Прийшло повідомлення, що він на місці і я пішла до нього. Можливо з ним вийде розслабитися. Чомусь я на це дуже сподівалася. Коли вийшла з під'їзду -  була вражена. Влад стояв теж в шкіряній куртці. 

- Ти сьогодні просто вау, - ледь вимовив він.

- Дякую. - Він взяв мене за руки і задньою ходою повів до машини. Хлопець не соромився мене розглядати. Мені було, трохи, ніяково, але намагалася це приховати. Ми сіли в машину і поїхали. Відчуття тривоги мене не залишало.

- Куди їдемо? - знову запитала як вчора.

- Сподіваюся тобі знову сподобається. - з посмішкою відповів.

 - Я попрошу тебе закрити очі, коли будемо під'їжджати, добре? - я мовчки кивнула. - Що з тобою? Ти сьогодні знервована якась. - серйозно запитав.

- Не знаю. Якось цілий день себе так почуваю. Якісь погані передчуття. - Чесно відповіла йому. Через деякий час я закрила очі як Влад і просив. Ми зупинилися, він допоміг мені вийти з машини, я на вулиці відчула запах гуми і ще чогось, я здогадувалася де ми, але до кінця не хотіла вірити. 

- Все, відкривай. - сказав тихо Влад. Я послухала. Відкрила, а переді мною мотоцикл! Великий! Я похитнулася. Влад зловив. Щось почав казати, але я вже його не чула. Серце вилітало з грудей, в голові все плуталося.

- Я не сяду на нього, - тихо сказала.

- Що сталося? - почав розуміти що щось не так, - я не можу...я. - І все перед очима все попливло.

    Влад

    Я не розумів що сталося, Міла втратила свідомість просто в мене на руках. Я заніс її в автівку. Прийшов чоловік з яким ми домовлялися, я розрахувався і поїхав. При першій можливості зупинився, намочив руки холодною водою, намочив їй трохи обличчя, обережно похитав головою, але не допомагало. згадав за аптечку, там мав бути нашатирний спирт. Швидко знайшов її. Взяв нашатир, налив просто на бинт, бо вати не було і обережно помахав перед нею. Вона почала кривлятися і відкрила очі. Бліда, біла як стіна, погляд порожній, наляканий. 

- Нарешті. Ти мене так налякала. - почав сумбурно говорити до неї. - Може в лікарню? - і завів двигун.

- Не треба, - тихо сказала і взяла мою руку. - Вже все нормально. Завези мене додому. - Я не знав чому, але в такому стані не хотів їй нічого казати.

- Можна запитати що сталося? - обережно запитав.

- Льоша… Його збив мотоцикліст. - я ідіот, хоча й не знав, але міг перепитати. Вона ніби відчувала, що щось буде і це "щось" я сам утворив.

- Вибач. - лише зміг промовити. 

- Ти не знав. Вибач, що змусила нервувати. - тихо сказала. До мене в цей момент подзвонив Олег, я вибив дзвінок, він знову набрав.

- Може відповіси? - сказала Міла. - Можливо щось термінове. - навіть в цей момент не думала про себе. В мене телефон був синхронізований з автівкою, тому вона все чула.

- Так, привіт. Щось сталося.

- Привіт, ти в Рівному зараз? - поцікавився друг.

- В Рівному.

- Я на Луцьк їхав, в мене машина зламалася тут недалеко від Рівного, кілометрів п'ятдесят. Не забереш? - я подивився на дівчину, вона мовчки кивнула. 

- Завезу тебе додому і...

- Їдемо прямо туди. Не втрачай час. - спокійно відповіла.

- Зіпсував плани? - почувши нашу розмову, запитав Олег. Я не прокоментував. 

- Скидай локацію, ми їдемо. - і вибив. Міла мовчала. На неї було боляче дивитися. Така ніжна і така сильна. 

- Олег може щось ляпнути, наперед прошу вибачення. - намагався розрядити атмосферу.

- Не переживай за мене. Мені не шістнадцять, щоб ображатися на все почуте.- Спокійно відповіла. Невдовзі дівчина заснула. Я дивився на неї, яка вона сьогодні красива, а фігура така, що можна слиною захлинутися. Музику не вмикав, не хотів, щоб її щось турбувало. Вже перед місцем, де мав бути Олег - почалася погана дорога і вона прокинулася. 

- Ще довго? - зацікавлено запитала.

- Ні, майже на місці. - дівчина нічого не відповіла. Невдовзі побачив знайому автівку. Олег вийшов весь брудний, рука перебинтована, та пов'язка вже чорна, без сліз не глянеш, одним словом.

- Ти чого такий чистий? - запитав роздивляючись.

- Пробував полагодити, але невдало. Десь вже евакуатор має під'їхати. - в цей момент вийшла Міла, 

- Добрий вечір. - привітався друг.

- Знайомтесь. Олег - це Люда, А це Олег, - звернувся до дівчини.

- Приємно познайомитися. - швидко відповів Олег. І почав її роздивлятися. Міла це помітила, підозріло на нього глянула.

- Взаємно. Я почекаю в машині, - спокійно сказала і пішла.

- А Люда в нас хто? - не затикався Олег.

- Не твоє діло! - огризнувся я, - тримай себе в руках і контролюй що кажеш.

           Міла

    Я його вже зустрічала, це тоді він розраховувався з Ірою. Ім'я не пам'ятаю, але це ніби він. Голова боліла ще більше, не знала як реагувати. Хлопець, який тоді дзвонив теж Влад, невже це він? Все сходилося. Я непомітно сфотографувала хлопця і відправила для Іри, зразу зателефонувала.

- Іро, подивися на хлопця. Ти його пам'ятаєш? - знервовано запитала.