10 глава

Стосунки з чоловіками не складалися, по барах і клубах я не ходила, на роботі претендентів  теж не було. Один мудак чіплявся, я боялася залишатися з ним на чергування. Не розуміла, чого йому бракує, одружений, діти є, я приводів не давала, але якось випивши на чергуванні він таки вчепився, ледь втекла, на ранок вже знала вся лікарня, думки людей розділилися, хтось вважав винним його, хтось мене.

Потім почалися плітки, заміжні жінки переживали за своїх чоловіків, ніби вони мені треба були, і я звільнилася, в мене накопичилася яка не яка відпустка, поїхала знову в Київ, з хлопцями було спокійно. Історія повторилася, ми грали, співали.

Танці я давно закинула, лише вдома коли ніхто не бачить. Вчила ще Лілю, вона хотіла Єгору танцювати, Антоніна Сергіївна думала, що в нас з Ромою щось вийде, але ми про це і чути не хотіли. Ми були як брат і сестра, і характери схожі. Рома казав, що мій майбутній чоловік має отримати від нього добро, і все рвався мене з кимось знайомити.

Так моя відпустка добігала кінця, я інколи бачилася з Ірою, вона переїхала в Київ, далі виступала, казала, що я дурна і не користуюсь талантом, але я не слухала. В мене  квиток на потяг був на двадцять дев'яте серпня, і тут Іра дзвонить.
- Міла, - вона мене завжди так називала, -ти тільки не відмовляй зразу.
- Що таке?
- В мене перелом руки! - Ого, як вже примудрилася, думаю.
- Це ти як вже?
- Та неважливо, тут така справа, я двадцять восьмого мала танцювати на парубоцькій вечірці, взяла завдаток. Тепер як ти розумієш мені не до виступу, навряд чи гіпс впишеться. Ти не могла б мене підмінити? - От дідько, і що їй сказати, вона мене виручала стільки разів. А я так не хотіла цього робити. 
- Ти ще тут? - Знову запитала.
- Тут, добре, я не можу тобі відмовити, але тільки раз, я їду на наступний день. І в мене костюма нема.
- Та, добре, добре. Я тільки в них завдаток взяла, з рештою розберуся. Костюм дам і з тобою поїду, щоб не образили незайману красуню. Чи вже хтось встиг? - Почала як завжди.
- Не встиг, і давай не будемо про це. - Відрізала я.
- Добре, добре, чекай свого принца. От Мілка, ти не уявляєш як твоєму хлопцю пощастить, - Прощебетала веселим голосом.
- Та кому я треба, - тихо сказала я.
- Ну все, все, не прибідняйся. Одним словом, залишай свого Рому, і давай на ці дні до мене, чекаю. 
- Ок, чекай, ввечері буду. 
    Біда прийшла звідки не чекали, ну нічого один раз ще потерплю. Рома був не в захваті, що я десь вночі буду шастати, але він нічого вже не зробить.

 - Ну Рома, не переживай, якщо щось не так, то Іра об них свій гіпс зломає, тим більше ти мене вчив самозахисту, я ж гарна учениця була, все пам'ятаю. А двадцять дев'ятого проведеш мене на потяг. Я вже доросла дівчинка в кінці кінців. - Кажу йому. 

Рома подивився на мене, посміхнувся.

 - Знаю яка доросла, і ще я хлопець, і знаю про що думають інші. Просто переживаю, - відповів спокійно. - Ми стаємо дорослі, нам з Єгором легше, ми чоловіки, а ти дівчина, чого випадок в лікарні вартий. Я знаю, що це не про тебе, тобі треба думати про сім'ю, хоча б про стосунки. В світі, окрім мудаків, є і нормальні, просто дай шанс, не бійся якщо не вийде. Це все досвід. Я завжди підтримаю.