5 глава

       Влад

      Цілі вихідні я думав про неї, робота не клеїлася. Всі думки повертались до дівчини.  Я був впевнений, що це вона. І ім’я Міла, може скорочення від Людмили. Треба якось запитати, але ще зарано. Вона не йде на контакт.

В понеділок до обіду привів до ладу  документацію, а після обіду вже їздив то на склад, то зустрічався з людьми, а в сімнадцять тридцять вже чекав під стоматологією. На дверях прочитав, що працюють до вісімнадцятої, тому ближче до кінця пішов взяв дві кави:  лате і американо і чекав на свою снігову королеву. Чогось в думках якби не називав, обов’язково було доповнення «моя».  Мабуть, для себе вже все вирішив, потрібен лише час.

Потім вона подзвонила, повідомила про прийом і швидко попрощалася. Ех, Людочка, не втечеш так легко. Виходили люди і незабаром вийшла моя красуня. 

- Привіт. - Радісно привітався.

- Доброго вечора, - холодно відповіла. 

- Каву будете? Мені сьогодні вже можна. Я взяв американо і лате, що бажаєте? - Спитав задоволено. 

- Нічого, - почув суху відповідь. 

- Чому? - Не вгамовувався я.

- Не люблю ні одне, ні друге.

- Добре, давай вгощу тим, що любиш. - Не здавався я.

- Влад, не потрібно, дякую. В мене зараз автобус має приїхати. - спокійно відповіла. І все? Отак закінчиться наш вечір?  Не так я очікував. 

- Тоді я з тобою. Ми минулого разу на ти перейшли, - а кава полетіла в смітник. Люда стояла нерухомо, лише занурювалася шиєю міцніше в шарф. Гарненька така: м‘які риси обличчя, волосся чи то світло- русяве чи то біляве, я так і не зрозумів і очі. Очі в яких я пропав. 

- Як хочеш… - Байдуже відповіла.

- А ти віриш в кохання з першого погляду? - Запитав тихенько.

- Ні!

- Можливо я тебе підвезу?

- Ні!

- Ти мене боїшся?

- Ні!

- Хлопець є?

- Ні! - І раптом зрозуміла, що потрапила в пастку, - тобто не так. Є рідна душа, ми живемо разом, - такого я не очікував, стало неприємно. 

- Ти його любиш?

- Не те слово, - якраз зупинився автобус і вона пішла, не глянувши на мене. Жодного разу на мене не поглянула. Хоча в цьому є і плюси. Мені можна роздивлятися її скільки хочеться. Я побіг до машини і поїхав за автобусом. Мозок сам вів мене за нею. Рідна душа? Може це мама? Чи батько? В другу половинку вірити відмовлявся.

Я проїхав за автобусом, побачив в якому напрямку вона йде. Припаркував машину і провів поглядом. - Чому її ніхто не зустрічає? - Питав сам в себе. Люда зникла дверима під’їзду, а я сів на лавочку, дістав цигарку і думав, про що я тільки не думав?! А результат один.  Після першої була ще одна цигарка, подзвонила мати, почали говорити і через хвилин п'ять побачив Люду. Верхній одяг був іншим, але це була вона. А поряд вівчарка.

 - Мам, я передзвоню! -Таким щасливим я сьогодні ще не був. - За допомогою собаки мене ще не відшивали! - Сміявся сам до себе, але сам винен в принципі, загнав в пастку, а попався сам. Ноги без вагань понесли до моєї лисиці. Коли наблизився дуже близько, собака загарчав.

- Тайсон фу! - Собака заспокоївся. - Ти мене переслідуєш? - підійшла ближче, зробила глибокий вдих, - фу, це від тебе так цигарками несе? Відійди від мене і не підходь. - Сказала майже з огидою.

- Пробач, дурна звичка. Не можу залишити. Але ти теж не свята. Рідна душа це собака як я розумію, - уточнив з цікавістю. 

- Та неважко вже було здогадатися, - сказала і обійшла мене та продовжила йти. А я знову за нею. - Ти не відчепишся?

- Ні. - Впевнено промовив. - Розкажи щось коротко про себе. - Буду витягувати з неї максимально інформації.

- Я Люда, - спокійно відповіла. А я стояв і дивувався витримці.

- Це дуже коротко! Може щось більше розкажеш?

- В мене є собака.

- Ти завжди така небагатослівна?

- Ні.

- Це тільки мені так пощастило?

- Як бачиш!

- Не подобаюсь? 

- Не дивилася. - Спокійно відповіла, не дивлячись на мене.

- То подивися. 

- Не хочу. - От як її розговорити? Кремінь. Але мені подобається.

- Слухай! - Став перед нею, а вона як глянула, і краще не дивилася б. Носа скривила і обійшла.

- Вибач. Слухай так діло не піде!  - Сказав сердито. 

- То хай не йде. Мені і не треба, щоб діло рухалося, - якось лагідніше сказала.

- От що зробити, щоб побути біля тебе?

- Прийти в середу до лікаря на прийом. Цілу годину буду біля тебе, навіть покручуся навколо тебе, навіть в рот позаглядаю. - Монотонно сказала, але ж це правда. Підколола своєрідно.

- То поганий варіант, я нічого не зможу сказати з відкритим ротом. - Максимально сумно відповів.

- Ідеально! Чи не так? - Вже з нотками радості запитала.

- Давай я все- таки тебе пригощу кавою? - Запитав з надією. 

- Влад, я каву не люблю. Взагалі. - Спокійно сказала. 

- Серйозно? Ти мене не обманюєш? - Навіщось перепитав я.

- Ні. Я якщо вип’ю каву, то хочу спати, а сплю чудово і без неї. І смак мені не подобається теж. І так, я цілком серйозно.  - О, прогрес, кілька речень прозвучало. 

- А що ти любиш? Скажи, будь ласка.

- Навіть якщо сказала б, то тут поблизу такого нема.

- А скільки років собаці? - Вирішив змінити тему.

- Тринадцять, - виходить він у неї з дитинства.

- Це він в тебе з дитинства?

- Так.

- А чому Тайсон? Нетипове для вівчарки прізвисько, яке дала дівчина.

- Брат назвав, - значить є брат.

- А які у вас з братом стосунки? - Вона на мить зупинилася, потім тихо відповіла: