4 глава

Швидко знайшов нашу VIP-кімнату—всі вже були на місці. Окрім нас двох, за столом сиділи його брат Славік, друг дитинства Олег та наш колега Діма. Компанія невелика, але свої. Привітався, зручно вмостився, і через кілька хвилин все закрутилося. Багато пили, жартували, проводжали нареченого у нове життя, обіцяли його Лізі, що посидимо культурно, в чоловічій компанії, без стриптизу. Але Олег би не був Олегом, якби не вигадав чогось неочікуваного, нареченого чекав сюрприз, і ми самі ще не знали, який саме.  

Минуло близько двох годин. Олег кудись зник, і атмосфера раптово змінилася. Світло над столом згасло, залишивши лише тьмяне освітлення біля дверей. Імпровізована сцена утворилася сама собою, ніби чекала свого моменту.  

Олег повернувся — очі горіли, усмішка розтягнулася до вух. Музика змінилася. Струнно- ударний мотив, загадковий і магнетичний. І раптом вона з’явилася. Руде волосся спалахнуло у напівтемряві, яскрава помада підкреслювала холодний вираз обличчя.  

Вона почала танцювати. Танець живота. Рухи повільні, майже гіпнотичні. Зелений костюм мерехтів у світлі, тінь грала на її шкірі. Вона танцювала так, ніби нас тут не було. І що дивно — в очі не дивилася. Я не міг відірватися.  

Світла шкіра, закрите декольте. — Дідько, як в такому костюмі можна було все сховати? — подумав собі. Ідеальне тіло, ніби створене для руху. Родимка на животі. Я зупинився на ній поглядом.   

Чомусь саме на ній. Хотілося доторкнутися. Поцілувати.  

Час застиг. Був тут лише я і вона. Я сидів і заворожено дивився. На якусь мить наші очі зустрілися.  

І все…  

Я пропав.  

Там не було флірту. Не було гри. Була лише порожнеча. Очі кольору грозового неба. Від її погляду віяло холодом. Я зрозумів, що мушу дізнатися про неї більше.  

Вона продовжувала танцювати, а я, наче зачарований підліток, не міг ані поворухнутися, ані щось сказати. Думки плуталися —  свідомість затуманилась, і реальність спотворилась, але я точно знав:  

Я хочу з нею поговорити.  

Коли танець закінчився, Олег швидко вийшов за нею, а я намагався піднятися й рушити слідом, але тіло не слухалося. Хлопці почали щось обговорювати, почали жваво обговорювати, але я вже не чув їх. Мені треба було йти. 
Коли, нарешті, вибрався з кімнати, вирішив вмитися холодною водою. Нечіткою ходою дійшов до туалету, кілька разів хлюпнув воду в обличчя, мокрими руками протер шию.  

Трохи попустило. Треба знайти її.  

У коридорі помітив нашого офіціанта — той відразу підійшов. 

— Ще щось бажаєте? — запитав офіціант, уважно дивлячись на мене. Я вирівняв голос, намагаючись говорити чітко: 

— Де та дівчина, що танцювала у нас? Руда така.  

Він трохи нахилив голову, ніби згадуючи.
  
— Вони поїхали хвилин п’ять тому.  

Я напружився.  
— Вони?  

— Так. Вона і ще одна брюнетка, у неї гіпс на руці.  

Усвідомлення прийшло повільно. Вона вже зникла. Роздратування піднялося зсередини, важко пояснити його природу. Я ледь знав цю дівчину, але думка, що вона так просто зникла з мого життя, викликала у мені внутрішній протест. Як тепер її знайти?