4 глава

Міла

    Я сіла в автобус і з голови не виходив голос Влада. Я точно його десь вже чула. В мене хороша пам’ять на це. Але де? Пригадати ніяк не вдавалося. 
 

   Гарний чоловік, з вигляду не більше тридцяти років, чорне волосся, зелені очі, гострі риси обличчя. Але як я зрозуміла має свою якусь справу, і відбою від дівчат в нього, мабуть теж нема. А зі мною хоче порозважатися лишень. 
 

Гаразд, життя покаже, але на красиві очі не поведусь. Гадаю кілька разів отримає відкоша і відчепиться, негоже таким чоловікам довго бігати за дівчиною, якщо навколо багато падають штабелями самостійно. 

Сама себе заспокоїла і вирішила зосередитися на вигляді з вікна. Погода була казковою, лапатий сніг все падав і падав, вийшла з автобуса підняла обличчя догори і насолоджувалася. Небо таке красиве, і сніжинки так поволі летять, створюючи неймовірний краєвид. Неквапливо  підійшла до будинку, викликала ліфт, але він знову не працював і пішла на  дев'ятий поверх. Спорт наше все. Вдома мене зустрів мій вірний Тайсон. Сам приніс повідець, я змінила пальто на пуховик, натягнула шапку і ми вирушили на прогулянку. Тайсон любив сніг, завжди  крутився в ньому стрибав, їв, а я лише сміялася з нього. 

Погулявши пів години - пішли додому. Нагодувала друга, а сама повечеряли шарлоткою, яку спекла напередодні, з чаєм. Ввімкнула якийсь фільм, сіла на підлозі і зосередилася на блакитному екрані, Тайсон як завжди лежав біля моїх ніг, вони майже  завжди були холодні, а він постійно зігрівав. Невдовзі лягла спати. 
Субота пройшла спокійно: прибрала у квартирі, сходила трохи скупилася. Антоніна Сергіївна завжди дзвонить, контролює що я їм, наказує, щоб не лінувалася собі готувати, щоб не жила на самих бутербродах. Я й сама це розумію, тому готую два-три рази на тиждень. Мені вистачає. Коли приїжджають хлопці, то готую більше, намагаюсь щось спекти, вони таке люблять, а для мене це стало новим хобі - вони стали моїми  піддослідними кроликами. 

Ввечері вийшла трохи раніше на прогулянку, на вулиці провели десь годину, ніг вже не відчувала, але була впевнена, що поки піднімусь сходами до квартири, то зігріюсь. Біля під’їзду наштовхнулася на сусіда з п’ятого поверху, який, мабуть йшов добрати свою дозу, бо дома закінчилося. 

- О, що за люди й без охорони, - ледь вимовив, - ой сорі, охорона є. Людка, може мені тебе зігріти? А то ти сама і сама. Така краса пропадає, я хлопець гарячий, не пошкодуєш, - так, давно про тебе мріяла. Все життя берегла себе для тебе єдиного. Став в проході і не дає пройти.

 - Вибач, Вася, не для тебе мама квіточку ростила, - гаркнула до нього. 

- А для кого? Для тих мажорів, що приїздили? Ну канєшно! На гроші ви всі ведетесь. І де вони? Погрались і … - не буду цитувати наступне. - Аааа? Що мовчиш? Правда очі коле? 

- Слухай, відійти сам, бо поможу. Ти знаєш - я можу! - Сказала сердито. Вже був випадок і не один, коли за руку заламувала.

- Та зрозумів я, не нервуй. Я ж по-хорошому. О, подружка твоя. Ще одна ненормальна. - До дверей під’їзду підійшла сусідка Катя, - добре, ідіть. Не випробовуйте мого терпіння, - ми з Катею тільки засміялися.

- Вася, рахую до трьох. Один…

- Все, все. Пішов я, - нарешті відійшов і поплентався в сторону магазину.

- Так, Людка, - почала сусідка, - мужика тобі треба, тоді і чіплятися не будуть подібні Василі.

- Та як бачиш на дорозі не валяються, - спробувала віджартуватися. 

- А хто це тебе вчора до зупинки проводив? - Не заспокоювалася Катя. 

- Пацієнт Віктора Сергійовича.

- Іііііі? - Випитує далі.

- І що? Він пацієнт. Я пташка не його польоту. Ти в казки віриш? 

- В казки не вірю, а в чоловіків вірю. Люда, ти ж нікого не підпускаєш. Ну не вийде, ну нічого. Буде що згадати. Що ти себе закопуєш в цій квартирі?

- Ой, вистачить вже. Твоя Христина де? - Вирішила перевести тему.

- До мами на вихідні відправила, вона й не проти. Бабуся в гаджетах не обмежує. Ну то таке… заходь на чай, і показала в сторону квартири, - то як?

- Давай краще ти до мене. - Запропонувала я.

- Гаразд, ходімо. Будем пити просто чай, - наголосила вона, - мені нема чого на ніч солодке їсти, тобі не грозить, а мені боком вилізе, - почала вона.

- Як скажеш, - відповіла сміючись. 

З розмовами дійшли до квартири, Катя захекалася і вже через хвилин двадцять сиділи на кухні. Катя трохи розказала про дитину, чоловіка. Мені подобалася її донька. Їй дев’ять. Часом заходила, щоб я її заплела, бо в Каті не виходило. Чоловік дома був нечасто, працював далекобійником. Вона часом забігала до мене. Пробувала зі мною розтягуватися, хоча маленькі, але результати були. Я ж намагалася два-три рази на тиждень по годині займатися цим, щоб тіло було у формі. Танцювала лише коли Іра по відео-зв'язку дзвонила, не давала мені забути.

"Мені твій чоловік дякую скаже потім" - завжди не забувала наголошувати. Катя лише раз бачила як я танцюю, я випадково проговорилася, тому показала просто на місці. Футболку вище закрутила, декілька рухів показала і все. З того часу вона жартома мене відьмою називає. Я не ображаюсь. Через хвилин сорок вона пішла додому, а я лягла спати. Неділя пройшла по плану: прогулянка, розтяжка, прогулянка і все.

  Робочий тиждень почався з відлигою, під ногами чвакало, підозрюю, що ввечері буде стояти багато сніговиків. На роботі все спокійно, день пролетів непомітно. В кінці дня лікар заповнював журнал і сказав.

- Людмило, в мене в середу з’явилося вікно, тому знайди на рецепції номер Влада і запитай чи йому підходить, в мене телефон розрядився, сам набрав би. Там номер я в п'ятницю десь записував.

- Вашого знайомого?

- Так, його. Гадаю він погодиться долікувати, тимчасова пломба його не врятує. Можеш так йому і передати, якщо буде відмовлятись.