3 глава

       Міла

    Сьогодні п'ятниця, зазвичай люди чекають на вихідні, я ж навпаки. Зараз, коли життя налагодилося, сумую за тим часом, коли намагалася постійно працювати, щоб не залежати ні від кого. Хоча, у вільному плаванні я не була, завжди хтось допомагав, та все ж.

Після невдалого звільнення з державної лікарні в своєму рідному містечку, я вирішила розпочати все з нуля. Пощастило знайти цю роботу, Віктор Сергійович - чудовий лікар і прекрасна людина. Спокійний, прямолінійний, що мене дуже підкупило. Часом може щось сказати, але я не ображаюся, звикла до його манери діалогу, з часом зрозуміла, що відповісти теж можу прямо. На тому і зійшлися.

Зарплатою не ображає, але якщо потрібно вийти в вихідний на допомогу йому, чи комусь з спеціалістів, я погоджуюсь. Дітей нема, мама і брат померли, особистого життя теж нема, не те щоб я не хотіла, але боюся впустити когось в своє життя.

Спочатку не було часу думати про хлопців, з однолітками мені нецікаво завжди було, а старші не завжди шукають серйозних стосунків, а після декількох випадків домагань на роботі від нашого травматолога і постійних п'яних відвідувачів в клубі, де ми підробляли, хоча там зі мною був Рома, тому я почувалася в безпеці.

Рома - мій найкращий друг, однокласник. Коли брат помер, саме Рома мені допоміг. Мама дуже закрилася в собі, смерть Льошки її неабияк підкосила. Я намагалася не жалітися. Ми з Льошкой двійнята, тато від такої щасливої звістки благополучно втік, а мама намагалася зробити з нас людей.

Багато працювала, брала підробітки, щоб ми мали можливість вчитися. Льоша - спокійний по натурі з дитинства, опановував гітару, а я з дитинства була, як в народі кажуть, відірви і викинь. А старші люди казали, що я мала народитися хлопцем, але півень закукурікав і на світ з'явилася я.

Мене віддали на гімнастику, щоб мала де енергію збувати, мені подобалося, дисциплінує, тіло гнучке. Брала участь в змаганнях, займала призові місця, але в шостому класі сильно травмувала руку і мама сказала що досить. Вона не хоче знову так переживати. Ех, знала б тоді вона, що моя рука, то найменше про що треба переживати.

Два роки я не знала чим себе зайняти, розтягувалася для себе, грала з хлопцями у футбол, в школі залишалися і грали у волейбол, бігали з братом і собакою вечорами. Хрещений подарував нам на день народження вівчарку, більше для брата ніж для мене, щоб забезпечити стабільні прогулянки. Тому Тайсон став ще одним нашим членом сім'ї.

А у вересні, коли ми перейшли до восьмого класу, п'яний мотоцикліст виїхав на великій швидкості на тротуар і зачепив Льошу. Все сталося так швидко.

Тут ми йдем жартуєм, а тут якийсь звук і брат за кілька метрів від мене лежить нерухомо. А потім все як в тумані, люди все підходили, швидка, його накривають з головою, мене тримають. Біля мене стояв Рома, плакав, я плакала. Наш вчитель тримав мене, потім прибігла мама...

Тоді життя змінилося, я втратила свою половинку, своє серце, свою душу. Ми завжди доповнювали одне одного, того чого не було в мені - було в ньому і навпаки. Ми майже не сварилися. Багато що робили разом, а тоді я залишилася сама.

Коли мама виходила на роботу, я не знала куди втекти, дома було нестерпно. Тоді ми дуже зблизилися з Ромой, і так спілкувалися до того, вони з Льошой разом в музичну ходили, а тепер ми стали нерозлучними. Він почав вчити мене грати. Братова гітара стала для мене віддушиною. Вірила, що не даю лежати без діла його улюбленому інструменту, а його наклейки, які були наклеєні берегла. Вони і зараз є, але з часом і протерлися, і вигоріли.

А наша мама змарніла, Льоша був тією дитиною, яку треба було більше оберігати, а тепер оберігати треба було її. Вона мене любила, просто любила нас обох і я була живим нагадуванням випадку. Потім мама запропонувала продати наш будинок і переїхати в квартиру. Я зраділа.

Спочатку жили в старій дідусевій. А коли наш будинок був проданий - мама купила двокімнатну. Решта коштів мали бути мені на навчання.

Після дев'ятого класу я вступила в медичний коледж. Мама була категорично проти, але я вмовила. Тепер шкодую. Навчання проходило добре, про алкоголь, цигарки і наркотики я не думала, а от спортом себе зайняти треба було. Тоді Ірка, з якою ми жили в гуртожитку, запропонувала мені зайнятися східними танцями, я якось віднеслася скептично, але після першого заняття мене вже було не відірвати.

В Іри виходило краще, вона вже рік займалася, а я вхопилася за це. Танці стали новою силою, те що було лише моїм. Ірка їздила кудись, танцювала на весіллях, як виповнилося вісімнадцять, а я займалася для себе. Переживала як відреагує мама, але вона, на моє здивування підтримала, звісно гроші на це вона теж давала, тому якби вона була проти, мені було б важко, але завжди казала, щоб я не танцювала перед чоловіками, бо хто знає, що в них в голові.

Я розказувала, що Іра цим заробляє і я могла б теж, але мама просила, що поки є можливість не працювати, то насолоджуватися, бо в житті буває різне, і я ще встигну. Так і жили. Вона жила з Тайсоном, я приїздила на вихідні по можливості. Вона продовжувала працювати поваром в кафе, де зазвичай святкували весілля, хрестини, дні народження, похорони. Тому на вихідних ми бачилися не так багато як хотілося.

Гітара була в мами, коли приїздила грала собі і співала, це була можливість всю душу вилити в піснях.  Рома після одинадцятого класу поїхав в Київ, там був вже Єгор - його старший брат, який завершував навчання і непогано влаштувався на роботі в клубі. Ми стали бачитися рідше.

А коли я була на третьому курсі мами не стало, цього я собі пробачити не змогла, можливо якби я була поряд, ми б встигли. Але нічого змінити мені вже було не під силу. Рома приїхав, знову підтримав. Його батьки забрали мене до себе. Потім я почала думати, що всі хто мене любить вмирає. В мене залишився Тайсон.

Про життя в гуртожитку можна було забути. Треба було знайти квартиру чи кімнату, щоб можна було жити з собакою. Квартиру я шукала довго, на моє здивування Іра переїхала зі мною, вдвох було легше. Вдома за квартирою дивилася мама Роми і Єгора. Приїжджала я дуже рідко, з собакою це було важко, а коли мені треба були на кладовище чи до церкви, Тайсона залишала на Іру.