3 глава

Влад
Кілька років тому…

Таксі швидко доставило мене в пункт призначення. На годиннику — двадцять друга, серпнева ніч тягнеться повільно, мов спогади, що ніколи не зітруться. Останні дні літа. Я підпалив цигарку, зробив затяжку й глянув на небо. Порожнє. Аж надто схоже на стан моєї душі. Жодної зірки, отже скоро буде дощ.

Сьогодні парубоцька вечірка у мого найкращого друга. Іти не хотілося, але псувати йому свято власними проблемами не варіант. Ми три роки тому домовлялися, що він буде моїм свідком на весіллі з Марго. Тепер усе змінилося: Артур — щасливий наречений, а я одинак, що давно розучився довіряти жінкам.

Ні, я щиро радію за нього. Ліза — чудова дівчина, видно, як кохає його. Але, на жаль, не всім так щастить знайти свою людину, щоб бути разом у горі й радості…

Марго з’явилася в моєму житті ще на першому курсі. Я жив у гуртожитку, вона — знімала квартиру. Спочатку ми мало спілкувалися, хоч і були в одній групі, але з часом усе закрутилося. Я допомагав їй з навчанням, бо воно їй важко давалося. Вона своєю жіночністю і, мабуть, хитрістю обвела мене навколо пальця… Артур не раз казав, що вона нещира, що щось у ній не так. А я? Я не бачив. Не помічав очевидного.

Роки навчання пролетіли. Я зубрив, працював, щоб не просити гроші у матері. Робив усе для нас. Перед випуском навіть купив обручку — хотів зробити пропозицію після поїздки в гори. Але у вечір випускного вона від мене пішла.

— Пробач, але ми занадто різні. Я не хотіла казати раніше, бо боялася, що це вплине на навчання. Але давай залишимося друзями. Ти повернешся у Вінницю, а я залишусь тут. Я молода, хочу ще погуляти…

Вона ще щось говорила, але я вже не чув. Просто розвернувся, зробив декілька кроків і запитав:

— Ти впевнена?

Ні слова у відповідь і я пішов.

Бачилися ми ще лише раз після цього, коли я забирав деякі речі. Заходити не хотів, тому відправив Артура, але вона вибігла на вулицю.

 Я дивився на неї — таку рідну, кохану… але вже колишню.

— Артур сказав, що ти добре тримаєшся, — сказала тихо.

— А ти що хотіла? Щоб мене з Дніпра дістали?

Вона зітхнула.

— Та ні, я не це мала на увазі. Просто переживала… не чужі ж люди все ж.

Я трохи офігів.

— Ні, більш чужих за нас нема. Я тебе зовсім не знаю. Дякую за урок. Прощавай.

Артур уже вийшов із моїми речами, і ми рушили.

— Сподіваюсь, ти ще знайдеш свою… — почув я за спиною, але нічого не відповів. Думати про це не хотілося.

Багато часу проводив в барах. Артур витягнув мене з тієї ями, поїхав зі мною у Вінницю, допоміг у справі батька. Після його смерті мати самотужки тягнула бізнес, і коли я взявся за голову, вона була тільки рада.

Батько займався перевезеннями, мав кілька вантажівок. Я вирішив розширюватися, продав квартиру, яку подарували мені батьки. Коли ми з Марго приїжджали, то залишалися лише там, вона не хотіла спілкуватися з моєю мамою. Лише в рідкісних випадках.

Мати була проти продажу, але жити там я вже не міг. Тому рішення було прийняте і я не прогадав.

Тільки от ставлення до жінок кардинально змінилося.

Озираючись назад, я розумію, що сам винен. Не треба було зраджувати себе, а я занадто багато поступався. Начебто дрібниці, як приготування їжі. Я обожнюю домашню кухню. За п’ять років Марго готувала разів десять. Я не кажу, що місце жінки на кухні. Але ж можна хоча б іноді порадувати себе і кохану людину.

Або стосунки з матір’ю.

Мама завжди казала:

— Це твоє життя, сину. Вирішуй сам. Я прийму будь-який твій вибір. Тільки не дури дівчатам голову, стався з повагою. Так, як би ти хотів, щоб ставилися до твоєї сестри.

Я завжди намагався не переходити кордони. Навіть якщо між нами був лише секс, то за взаємною згодою.

Але стосунки? Я не можу про них думати. Напевно, я однолюб. Не знаю, чи зустріну ту, яка зачепить струни моєї душі.

Я віддався роботі. Знайшов у ній своє спасіння. Деякий час жив із матір’ю, потім орендував житло. І ось уже кілька років я затятий холостяк.

З жінками все чітко: я нічого не обіцяю — вони нічого не вимагають. Ні більше, ні менше.

Я зробив останню затяжку, кинув недопалок убік і розчавив його носком взуття.

Друг пообіцяв мені залити непристойну дозу бурштинової рідини, щоб я нарешті розслабився.

— Ну що ж, наречений, не підведи, — буркнув собі під ніс і попрямував до ресторану.