Розділ 8

Холод повільно розливається по всьому тілу, коли до мене нарешті доходить проста, але лякаюча думка — я в замкнутому просторі з людиною, яку, здається, більше не впізнаю.

І це я сама сюди сіла, зовсім не подумавши про наслідки.

— Марку, — починаю обережно, намагаючись тримати голос рівним, не показувати страху, який вже починає просочуватися крізь кожну клітинку тіла. — Це все дурниці.

Він мовчить і дивиться вперед, але я бачу, яка напружена його постава, як він стискає кермо, ніби стримує щось значно сильніше за слова.

— Я не збираюся зустрічатися з Арсеном, — додаю швидше, ніби це може щось змінити. — І взагалі, я не хочу зараз ніяких стосунків.

Я ковтаю повітря.

— Після всього, що ви зробили, я просто не можу довіряти людям.

Марк лише фиркає. Коротко і невдоволено. І в цьому звуці немає ні краплі віри.

— Звісно, — кидає він, і я розумію — Марк не повірив жодному слову.

Я вже хочу сказати щось ще, знайти інші слова, якось вийти з цієї ситуації, але не встигаю, бо він різко звертає кермо, і автівка сходить з дороги.

Я інстинктивно хапаюся за сидіння, серце пропускає удар.

— Марку, що ти робиш?

Навколо темно. Ліхтарів немає. Жодних знайомих орієнтирів. Жодного відчуття, де ми взагалі перебуваємо. І саме це лякає найбільше.

Я не дивилася на дорогу, бо була зайнята нашою розмовою, і тепер не знаю, як далеко ми від мого дому. Не знаю, де ми взагалі.

Автівка різко зупиняється. Мотор ще працює, але все навколо ніби завмирає.

Я повільно повертаю голову до Марка і в цю ж мить чую клацання. Він відстібає ремінь, а моє дихання збивається.

Марк повертається до мене повністю. Його рухи повільні. Занадто контрольовані, і від цього стає ще страшніше.

Він нахиляється ближче. Набагато ближче, ніж має. Я ж інстинктивно відхиляюся назад, впираючись у спинку сидіння, але простору майже немає.

Його рука піднімається, і коли долоня торкається моєї щоки — я завмираю. Повністю. Наче тіло перестає слухатися.

Його дотик теплий, але в ньому немає тієї ніжності, яку я пам’ятаю. Тепер у ньому щось інше. Щось, від чого по спині проходить холод. І я майже не дихаю. Серце калатає так сильно, що, здається, він зараз його почує.

Марк занадто близько. Настільки, що я відчуваю його подих, і в голові лише одна думка — я не знаю, що він зробить наступної секунди.

— Ти справді думаєш, що я просто відпущу тебе? — тихо питає, і від цих слів стає по-справжньому страшно.

Я більше не стримуюсь. Мене трясе. Реально трясе — так, що навіть руки не слухаються, і я вже навіть не намагаюся приховати цього страху. Він виривається назовні, заповнює мене повністю, змушує дихати уривчасто і дивитися на Марка так, ніби переді мною сидить зовсім інша людина.

— Марку… — мій голос тремтить, але я змушую себе говорити. — Не роби дурниць. Просто відпусти мене.

Він навіть не кліпає. Не реагує. Наче не чує.

— Ти ж… ти ж не такий, — додаю тихіше, майже благаюче.

Він різко і холодно усміхається.

— Та невже? — голос стає глухим. — А я, виявляється, і сам себе не знав.

Його погляд темніє ще більше.

— Я був ідіотом, Христю, — продовжує. — Думав, що ти інша. Хороша. Така, що вірить у любов, у щось справжнє…

Я завмираю.

— А виявилося… — він нахиляється ближче, — що в одному Арсен таки мав рацію.

Серце стискається.

— Ти така ж, як усі.

— Це неправда, — різко кидаю, знаходячи в собі сили відповісти.

— Правда, — перебиває він. — Поки я здував з тебе пилинки, ти крутила щось за моєю спиною з моїм найкращим другом.

— Я нічого не…

— Не бреши! — різко гаркає він, і я здригаюся.

Тиша знову накриває машину. Важка і задушлива.

— І знаєш що? — тихіше додає, але від цього ще страшніше. — Я більше не хочу бути “хорошим хлопчиком”.

Я відчуваю, як щось обривається всередині.

— Марку…

— Я просто візьму те, що хочу. А тебе я хочу давно. 

Я не встигаю осягнути весь обсяг того, наскільки паскудна ця ситуація, а Марк уже діє. Він так різко хапає мене за обличчя, що боляче стає. Його губи накривають мої, і він робить усе можливе, щоб проникнути язиком до мого рота. Та я не дозволяю. 

Сильно б’юсь потилицею об скло позаду, але не відчуваю болю, бо є лише страх і дике бажання врятуватися.