Без назви

"Твоя душа не підходить моєї", -

сказав Марсель і відвернувся.

Аліса важко зітхнула і подумала:

"Від кохання до ненависті лише одна година".

1

Цього тихого пізнього вечора навіть море не видавало ні звуку. Все навколо було у темряві. На березі сиділа дівчина у світлій майці і помітно виділялася на величезному темному фоні. Її думки були десь далеко. Вона занурила пальці в пісок і загублено дивилася на морську гладь. Якби хтось заглянув у її очі, то побачив би в них страшну втому. Лише легка задумливість була ознакою надії у її сумному погляді. Вона примружилася, намагаючись розгледіти межу, де море плавно переходило у небо, але ця лінія була такою ж розмитою, як і думки в її каламутній голові. Горизонт ховався в темряві, і, хоча він був невидимий для ока, два величезні простори все одно зливалися воєдино, оскільки навіть невидиме відбувалося свого часу, немов за якимось складеним графіком.

Теплий літній вечір не в'язався з вагою, яка хмарою нависла над її охайною головою. Довгий густий хвіст на маківці свідчив про її зосередженість. Її цікавило все. Вона думала про похмурі глибини моря і про мерехтливі в небі зірки. Дивлячись нагору, можна було помріяти і уявити зорепад, як маленькі мерехтливі вогники чарівним чином падають на землю.

Дівчина любила море, його лагідний прибій і почуття вічності, яке в ній прокидалося в найсумніші хвилини життя. Не треба було прислухатися до шуму води, крапельки якої долинали бризом і ніжно лягали на обличчя. Можна було зазирнути в себе і побути наодинці з собою. Природа найкраще підходила для усамітнення. Сидіти на самоті на пляжі, знаючи, що ніхто тебе не потурбує.

Несподівано пролунав чийсь голос, схожий більше на чоловічий, але з нотками незрілості. Дівчина була впевнена, що ліворуч від неї стояв начебто зрілий, але невпевнений у собі хлопець. Йому не вистачало досвіду, щоб бути справжнім чоловіком, але він був досить наполегливий і вже встиг їй набриднути. На її обличчі було помітне роздратування, але він удав, що нічого не помічає і продовжував свою розмову.

- Я давно спостерігаю за тобою, - сказав він. - Було нелегко зважитися підійти до гарної сумної дівчини, яка показує всім виглядом, що компанія їй не потрібна.

- Тоді навіщо ти підійшов? - запитала вона в очі.

Її пряме питання застало його зненацька, і він зам'явся. Дівчина глянула на нього і посміхнулася. На неї втупилося лице, яке почервоніло від невдалої засмаги. Вона дивилася на нього недовго - так, ніби була відчужена, - але встигла навіть у темряві роздивитись його очі з хитрим нахабним поглядом, загострений ніс і потрібної форми губи. Він облизнувся і пальцем почухав щоку, порослу щетиною. Його неголене обличчя надавало мужності його жіночним рисам. Перед нею стояв блондин з розпатланою кучерявою шевелюрою. Це виглядало так безглуздо та смішно. Її раніше ніколи не приваблювали недоглянуті люди, але це була зовсім інша справа. З ним було по-домашньому затишно. Він випромінював тепло та радість, чого їй не вистачало в житті. На мить вона перейнялася до нього душею. Він спритно сів біля неї, наче відчув симпатію.

- Мене звуть Марсель.

Він простяг руку до неї.

- Аліса.

Дівчина відповіла рукостисканням.

- Приємно познайомитися, - сказав Марсель.

Вона дивилася на нього, хоч і недовірливо, але здивовано, ніби він був ангелом, що спустився з небес.

Марсель був дуже балакучий. Він говорив, а Аліса мовчки дивилася на нього і байдуже кивала, але Марселю було все одно. Він багато говорив, але про себе нічого не розповідав. Сказав, що оселився у готелі, у головному корпусі, що за її спиною. Аліса не здивувалася. Вона з підозрою ставилася до балакучих незнайомців і не сподівалася зустріти серед ночі рідну душу. "Головне, щоб не псих, все інше - то дрібниці", - так думала вона.

Аліса була стримана з незнайомцями. Вона вважала, що такі, як Марсель, зануди, що їм головне до когось причепитися, щоб просто погуторити.

- Ти несерйозна людина, - сказала вона.

У відповідь він посміхнувся.

- Але припускаю, що сором'язливий, раз не наважився до мене так одразу підійти.

- Я дуже скромний, - сказав Марсель і потягнувся до неї губами. Він почав її жадібно цілувати. Він розпустив їй хвіст і пальцями зарився у її волосся. Аліса затремтіла. Його лобзання були приємні. Тепле дихання Марселя відчувалося на її щоці та шиї. Вона корилася йому з радістю, хоча його сором'язливість здавалася їй і лякаючою, і привабливою водночас.

Аліса відразу зрозуміла, Марсель був із тих хлопців, які добре знали таємні бажання дівчат. Він поводився розв'язано, ніби вирішив, що вона клюнула, одразу поклав її на спину, швидко втративши контроль. Він губами вп'явся в її губи, що вона ледве могла дихати. У неї, звичайно, були хлопці до нього, але жоден не міг у ній пробудити все те, що цьому гарненькому самцю вдалося за кілька хвилин.

Несподівано телефон Аліси запищав. Він задзвонив у ту саму мить, коли Марсель розстебнув ширинку своїх штанів і догори задер їй спідницю. Їй дзвонив якийсь хлопець, якого вона не пам'ятала. Він представився Горженом. Вона була йому вдячна за дзвінок, адже всі ті ласки і поцілунки закінчилися б банальною близькістю на пляжі, яка нічого не означала.