Глава 5. «Без неї — не те саме»

Сцена 1: База ZGDX.

Лу Сичен сидить у командній залі, гортуючи список потенційних мідерів.

У кімнаті лунає тиша, лише клацання клавіш. Відсутність Тун Яо — як тінь, що зависла над командою. Він удає, що все під контролем, але його очі — напружені.

Чен Цзіньян заходить з напівжартом:

— Ти переглянув уже двадцять кандидатів. Чи ти просто хочеш знайти таку ж, як вона?

— Я шукаю того, хто не провалить гру, — буркнув Сичен.

Чжень І підкинув:

— Або ти просто сумуєш. Признайся, брате.

Лу підвівся:

— ZGDX не може зупинитись. І я теж.

Але коли всі вийшли, він залишився наодинці. Витягнув з кишені телефон, відкрив чат із Тун Яо. Набрав:

«Як там твоя команда AstraNova?»

Почекав. Видалив.

Набрав знову:

«Скучив.»

І відправив.

Сцена 2: Вечір. Кімната Тун Яо в гуртожитку команди AstraNova

Кімната ще не пахне її духами. На столі — новий ноутбук, нова чашка, нова атмосфера. Все чуже. Навіть ковдра здається ворожою.

Тун Яо сидить перед монітором, переглядає повтор своєї ж гри. Помічає кілька помилок, робить нотатки. Вона намагається бути залізною, такою, яку від неї чекає команда.

Телефон вібрує.

Лу Сичен:

«Скучив.»

Всього одне слово. Просте. Стисле. Але таке знайоме.

Вона дивиться на екран кілька секунд. Її пальці стискають край столу. Її очі на мить затуманюються. Вона знала, що буде важко, але не думала, що так боляче.

Відповідати одразу — ні. Вона відкладає телефон і підходить до вікна. За ним — вогні міста, які ще не стали її.

Вона прошепотіла сама до себе:

— Я теж.

Вона повертається, бере свій блокнот тренера і пише перший план тренування для команди. Очі ще блищать, але вже впевнені.

Бо любов — не слабкість. Вона — мотивація.