3

3

- Ти змогла мене розбудити… - прокоментував хлопець.

- Так. - підтвердила Млада

- Я тебе кохаю. - освідчився Дельфі, оточений світлом.

- Я теж тебе кохаю. - призналася русалка.

Парубок підплив до русалки та поцілував її.

- Я все згадав! Але…

Дельфі почав зникати, розчиняючись, стаючи напівпрозорим.

- Я хочу тут залишитися! - крикнув він. - Якщо обирати серед світів, то я вибираю цей світ, поруч з тобою! Я обираю кохання!

Але Дельфі зник остаточно, лише встигнувши договорити…

Млада розгублено дивилась у простір перед собою та залишилася тут чекати на коханого.

Дельфі з’явився у палаці людей.

- Сину! Ти сам знайшовся! - крикнула заплакана мати та кинулася його обіймати.

- Сину… - лише промовив батько.

- Зоряне! Ми чули від пророка, що для тебе готується інша доля, ніж та, яку хочемо ми, тому погодилися на цей обряд… Але чомусь під час ритуала ти перетворився на дельфіна та пірнув у море. Ми боялися, що ти покинеш нас, дізнавшись про свою долю, тому прирекли тебе на таємницю пізнання самого себе. Але доля зробила так, що змінила тебе, щоб ти зрозумів краще не лише себе, а й підданих своїх, до яких також відносяться русалки, але ми навіть не задумувалися, що вони належать тобі. Пробач, сину.

- Мамо! Тато! Мені треба йти! На мене чекають! - голосно повідомив Зорян та вискочив з палацу.

Він добіг до берега моря, пірнув у воду та поплив.

Цілу ніч плив, не зупиняючись, поки не доплив до тієї самої підводної печери, яка зовні виглядала лише горою.

- Я ж людина, я не зможу на так довго затримати повітря… - прошепотів Зорян, а потім крикнув. - Младо!

Зачекав. Але у відповідь не почув ні її голоса, ні плескота води.

- Младо! 

Хвилин десять почекав - нічого.

- Може її там немає… Але я спробую. Я перевірю.

Зорян вдихнув глибоко повітря та пірнув.

Через хвилину, коли він наближався до верхньої межі отвору, Зоряну не вистачило повітря, він зрозумів, що задихається.

Але з останніх сил він перетнув межу отвору та крикнув у воді:

- Младо!

Хвилі донесли якісь вібрації до поверхні.

Младо, вдивляючись у воду, щось відчула та пірнула.

Вона побачила свого Дельфі та потягнула його на поверхню.

Ще не встигаючи підняти хлопця над водою, відчула, що він зробив глибокий вдих та відкрив очі:

- Кохана… - промовив він у воді, продовжуючи дихати у воді.

Але Младо стрімко піднімала хлопця, несучи на поверхню, - й нарешті підняла.

- Ти бачила? Я дихав у воді. У мене тепер є той самий дар. Я теж русалка.