Ти здичавів, Гончаренко

ЛІДІЯ
 

- Гончаренко, ти смерті моєї хочеш?- грізно питає бос.

- Не те щоб дуже хочу. - невинно відповідаю, дивлячись на підлогу, яку точно не завадило б підмести чи помити, не  знаю. Я не фахівець з клінінгу. Але поламані олівці й порвані папірці по-моєму там не повинні валятися. 

- А чого ти тоді хочеш, коли дала таку рекомендацію?

Я могла б сказати, що хочу його принизити й пустити з торбами та ще багато чого. Але чоловіки - створіння ніжні, однозадачні й позбавлені почуття гумору. Тому я чесно озвучила тільки невелику частину своїх бажань.

- Я хочу отримати підтвердження нашої угоди. Тобто гроші на бочку. Ну на картку тобто. І провести ритуал очищення карми сіллю. І додому, і платтячко. І мир в усьому світі.

Чого він так дивиться, як голодний тигр на ромштекс? Чому слово гроші так сприймає погано? Ну не може ж він бути проти миру у всьому світі?

Може він ще й скупий до всіх його гріхів.?

- Гроші за те, що мені  шкодиш? Ти хто, Гончарено - ворог народу чи сільськогосподарський шкідник? Якого це я повинен замість співбесідувати нових співробітниць, ходити на якісь вечори, простигосподи, знайомств?

Здуріти можна, ми хіба тільки що це не обговорили? Чим він слухав? Так уважно дивився на мене, очей не відводив. А тепер питає.

- Ти можеш співбесідувати й що завгодно робити, Гончаренко. - намагаюся достукатись до боса, бо у нього погляд знов якийсь розфокусований.  - Це твої проблеми. То не мені треба розмінувати офіс від демографічної бомби. А тобі. Ти мені повинен платити за консультації. От як твої клієнти платять твоїм консультантам.

Він наставляє на мене вказівний палець. 

- А чого ти думаєш, що це допоможе?

- А того я думаю…  - стоп.  Ні в якому разі не можна  думати в присутності цього павича. Це його злить і породжує комплекс меншовартості. Думати - то справа боса. Не можна бути розумнішою за чоловіка, а тим більш - начальника.

Тому я надуваю губи, шморгаю носом і мало не плачу.

- Ну тобто ми розриваємо договір… Це так неприємно… я  розгублена…

О, є контакт з інопланетним розумом!

Він моментально перестає свердлити мене крижаним поглядом і сопіти, як розлючений ведмідь в зоопарку. Ну ви ж бачили якого-небуть грізлі, коли той не може дістати лапою бублика, що закотився за огорожу? Точно як мій грізний бос хвилину тому. 

- Гончаренко, зараз же перестань, я ненавиджу жіночі сльози - гаркає мій бос, але якось невпевнено. І простягає мені власного білісінького носовичка. 

Гм.

Оригінал який. Можна подумати, хтось любить жіночі рюмсання. Вони не для того, щоб ти любив, здався ти мені. Вони - щоб вибити тебе з рівноваги.

- Ні, я образилася. - кажу тремтячим голосом. - Носи далі свій вінок шлюбності, нехай всі вагітніють в три рази швидше і народжують теж. Я пішла. Мені здається. що…

І повертаю йому носовичка.

- Еее, ти не того. Так би й казала,  що тобі здається, що так треба. А то понаписувала  про підвищення рівня чогось там, відсоток повернення клієнтів і біоритми…

Я знову беру уже трохи пом’ятий носовичок до рук і прикладаю до сухих очей.

- Ну от і починай шукати дружину. Бо всі твої неприємності від того, що ти незадоволений. І твоя карма перекидається на всіх, хто поруч. Вони беруть шлюб і вагітніють, бо ти сам цього не робиш. Я так бачу ситуацію. А ти… 

- Я не хочу женитися! - Він  знову починає біситися. - І вагітніти не можу… Мені рано, Гончаренко, я ще не нагулявся, я не готовий. Я може взагалі не створений для сім’ї. От скажи, тільки чесно - що гарного було у твоєму шлюбі?

Нічого не було. Тут він правий.  І йому теж нехай буде погано. Не готовий він. Кого це хвилює?

- От тільки не вигадуй зайвого.  - кажу ображено. - Там не написано, щоб ти зараз же одружився з першою-ліпшою.

- А що там написано?- підозріло питає цей мачо пікчо замість того, щоб перечитати. Горе мені з ним. Хіба можна такому пихатому поганцю бути одночасно таким довірливим?

- Там написано “перестань підбирати персонал, почни підбирати дружину”. - цитую сама себе. 

- Так я ж і кажу, що ти вимагаєш, щоб я женився!  - вибухає він гнівом.

Ну дуже важкий випадок. Самі бачите.

І я, зітхаючи й  постійно вставляючи слова бачу так,  здається,  карма і все таке дівчаче, майже пошепки виповідаю страшну правду. Що  коли мій бос вибирає персонал, то насправді несвідомо вибирає собі жінку. І жінки відчувають, що їх вибрали. І чекають на продовження.

- Мені навіть здається, що частина з них зізнається тобі в коханні. І пропонує розвивати відносини. Так?

- Так! - вражено згоджується цей простак. -  Але я не  для того їх, я для клієнтів, я на роботі ні-ні!

О, вищі сили, якщо ви є! Як він дожив до своїх років такий хамовитий і наївний?

- Ти вже це казав. - відмахуюсь я і сиплю на стіл трохи солі. Фотаю, як він нахиляється над кольоровою гіркою і  малюю на ній пальцем спіраль.

- Дивись сюди.

Він рвучко нахиляється, хижо дивиться на мої пальці і мало їх не облизує. Солі в організмі не вистачає?

- Та не сюди, а на стіл. Дивись, що сіль показує.

- А. І що вона показує, твоя сіль? - захриплим голосом питає бос.

- Що ти забагато працюєш, за все сам хапаєшся, а кадровики й відділ реклами задурно отримують зарплатню, от що. - провіщаю я таємниче.

- А… он воно як… - він задумливо тре лоба.

- Але це ще не все. Диви на цей виток спіралі, бачиш головну загрозу?

- Ну загалом бачу. Але ти розгорни своє бачення, за що я тобі гроші плачу? - бреше й не червоніє цей поганець.

- Ти тут може тільки за прибиральницю і не працюєш. Так вимотуєшся, що у вихідний тільки відсипаєшся. Світу білого не бачиш, а людей бачиш тільки на ділових прийомах. Ти так здичавів Гончаренко, що аж кидаєшся на жінок. Як горила…