Білявка починає партію

ЛІДІЯ

- Так і знав, от жадібна тварюка… - він підривається зі свого крісла, у якому легко розміститься три мене. От тільки я тут одна. І він мене втричі більший. В приймальні нікого немає, і двері зачинені.

Мені стає моторошно - він немов хижак, що вистежив здобич. Зараз кинеться.

Але показувати тварюці страх не можна. І кричати не можна, це розпалює  звіра ще більше.

- Тихо сядь, Гончаренко, і не тисни на мене. Бо всі еманації мені пошкодиш. - шепочу. -Ти  розумієш, що перевірити мої методи можна буде тільки через дев’ять місяців після їх застосування? Мені рік чекати твою нещасну мінімалку?

- А… - він наче прокидається, і замісь злості в очах з'являється роздум. Ще б на пальцях почав рахувати. Мислитель.

От нарешті щось ніби дійшло.  Бос сідає на місце і невдоволено сопе.

- Ти ж не думав. що можна заднім числом скасувати вагітність?

- Нннууу, як тобі сказати… - він відводить очі.

- Значить думав. - я додаю обвинувачення в голос. - Ні, астральних абортів ми робити не будемо. Це по-перше, аморально, а по-друге, неможливо. А по-третє - то все через тебе.

Він знову смикається.

- Я на роботі ніколи! Запам’ятай уже. З тебе толку… - махає рукою безнадійно.

Обламайся, Казанова. Ніхто не обіцяв, що буде легко. Ти у мене пройдеш всі кола пекла. Все одно йому було. Я тобі цього не подарую, так і знай.

- Так, не перебивай, поки я щось бачу. - знову шепочу, на ходу вигадую, що казати. - Тобі дуже хитро пороблено. Нетрадиційно.

Він моментально блідне й стискає кулачищи. Явно щось не те подкмав.

- Це не те, що типодумав Просто зазвичай зурочують на зло. Це легко побачти й ще легше прибрати. Яйцем викатати, на воду вилити.  Але це не твій випадок. Віднього прямих методів немає. Бо тобі так  сильно побажали не зла, а добра, що от тепер і маєш те, що маєш.  Відробити буде складно.

- Так і думав, що все не так просто. От же ж… - і дивиться намене запитально.

- Ти на співбесідах вибираєш тих, хто  скоро завагітніє. Безпомилково. Отак воно працює, твоє прокляття.

- Я це й сам помічав. - скрушно каже мій спостережливий бос. - Так виходить, мені не можна вибирати персонал. А інші не вміють.

От молодець! На льоту хапає наживку. Я роблю дуже посне лице. Наче мені противно про таке навіть думати, але що поробиш.

- То як раз не питання. - зітхаю лицемірно. - Я могла б, поки критичні дні.  Тобто поки моя сіль не подіє. Я ж бачу, у кого вінець безшлюбності, тих і братимеш у штат. Довше протримаються. От тільки поки в тебе самого вінець шлюбності, то це половинчате рішення. І сам розумієш -  це не на платню прибиральниці робота.

Він знову кривиться. В сіль вірить,  а в те, що я можу набирати персонал - ні.  Тидиви, яка гарна в нього інтуїція. Бо я йому й справді таких понабираю, що офіс здригнеться. Буде знати, як мене принижувати.

- Ти, Гончаренко, мене не переконала. Якщо ти можеш шаманити, то шамань. Я розумію, що цеяк музичний служ. Вроджено. Він або є, або нема. Припускаю, що в тебе є. А от в кадровий відбір не суй свого вільомського носика. То ціла наука.

- Як скажеш. І це не головне. - кажу, підтиснувши губи. - Я зараз тебе консультую, даю дорожню карту з моїми рекомендаціями, сиплю оцю сіль  у астрально важливих місцях. Щоб вона забрала наслідки твоєї проблеми. І  за це в кінці робочого дня одержую дві ставки прибиральниці. Й усьо, чао-какао. За це ти наперед платиш дві мінімалки, і наші дороги розходяться.

О, чого це він знову невдоволений? Аж почервонів і знову поглядом пропікає. Сканує з ніг до голови, наче рентгеном. Він може думав, що я тут два місяці за ці копійки стирчатиму? І нащо я йому тут, він мене терпіти не може, он дим з вух зараз піде від ненависті, що мені чимось зобов’язаний.

Мені й пів дня досить буде. 

Як раз усе зафільмую - розсипану всюдисіль, пусті кабінети консультантів і боса, що посипає сіллю під кріслами для відвідувачів. А коли одержу гроші, викладу той марлезонський балет в інтернет. І хтось миттю  стане посміховиськом усіх соцмереж одразу.

Але треба приспати дракона. Нехай подумає про щось приємне і звичне. 

Тому торкаюся верхнього ґудзика на жакеті й починаю його крутити. Погляд грізного боса прилипає до моїх пальців. А я продовжую малювати перспективи.

- Якщо ти все зробиш, і воно подіє так, як я сказала, то через  дев’ять місяців ти мені виписуєш премію. Тобто гроші, зекономлені на відсутності декретних  відпусток, ти виплатиш мені.

О, ви б бачили той злющий погляд, ті пальці, що вчепилися в стіл! Він явно стримувався з останніх сил. І як добре прислухатися, можна було почути скрегіт коліщат у його голові. Клік-бряк-скррр… Дев’ять місяців то ще ого коли. І можна не заплатити відьмі, а щовона зробить? У нашій угоді про це ні слова. Бінго!

Побачивши веселі вогники в очах боса і те, як він розслабився, я ризикнула й дотиснула.

- Якщо згоден, просто кивни. Якщо ні - от моя перша рекомендація. Безплатна, як перша доза. Я  тобою обходжу офіс, ти сиплеш там, де я покажу. Потім береш пирскалку для квітів і пирскаєш розчином солі на всіх співробітників, хто ще не написав заяву. Як ти їм це поясниш - не моє діло. Хоч жартом, хоч увагою, хоч зволоженням шкіри. 

- Ну припустимо. - обережно згоджується Гончаренко Л. -  а потім що?

- Потім я одержую плату й іду  додому. А ти через дев’ять місяців дзвони і дякуй грошиками за зняття прокляття. Чекаю на тебе в приймальні, почнемо знешкодження демографічної бомби.

Я  акуратним почерком пишу коротку рекомендацію і кладу стікер на стіл спантеличеного  боса. Покаую здалеку красивий слоїк з насипаною шарами кольровою  сіллю.

Після чого встаю з незручного стільця для відвідувачів і білою лебіддю впливаю з кабінету. 

Всім тілом відчуваю його погляд. Ну до чого ж важка людина цей бос. Навіть дивиться так, що пече й дихати важко.