ЛІДІЯ
Неочікувано, скажу я вам. Такий крутий мачо, а в казки вірить. Може правда, що чоловіки все життя трохи діти? Тільки цей - противна й невихована дитина. Мабуть, в садочку дівчат за кіски смикав і совочки забирав.
А сам боїться відьом, ну це ж треба!
Але ж ви тільки на нього подивіться. Терпіти мене не може, та враз такий ввічливий став, наче сім баб пошептало.
От тобі, Гончаренко Л, і розплата за все. Знатимеш тепер. Красень знайшовся. Думав, як посміхнешся лагідно й грошима прошурхотиш перед носом, я й розтану. Ага. Щаззз.
Що знатимеш? Все тобі скажи.
Я ще сама не знаю. Побачиш небо в діамантах, це я гарантую. Все, що робитиму в твоєму офісі, потихеньку запишу й сфоткаю. А потім в сторіз викладу. Серіями. Як бос серйозної фірми сіль підсипає під стільці клієнтам і воду розхлюпує на підлеглих, щоб жінки не вагітніли. Ото підлеглі натішаться, ото конкуренти зрадіють, а клієнтура розбіжиться.
Ото регіт стоятиме.
А як і що - по ходу п’єси побачу.
То ти зараз великий красивий мачо, цар природи, дівоча згуба й біг бос.
Просто трохи розслабся й почекай, що буде. Нема чого боятися безсилої дівчини, якій гроші треба настільки, що ладна терпіти твої жартики, правда ж. яхонтовий?
Сам напросився. А заманливо ж помріяти. Як у мене все добре, а у нього все погано, і він це бачить…
От якби зруйнувати його бізнес. Розігнати гарних працівників, найняти поганих. Подивишся, як воно - залишитись без усього в одну секунду, Гончаренко Л. Як це приємно, коли земля зникає під ногами, як найрідніші з рідних перетворюються на хижаків і полюють на тебе.
Ти уже наче відбився, рани зализуєш, а тут хтось крутиться поруч і сіллю посипає твої рани, щоб не загоювались. І відігнати не можеш. Сил немає, а воно крутиться й дзижчить, дзижчить.
- На будову підеш різноробочим. На Окружну, дальнобоїв обслуговувати - все, як ти мені зичив.
Хочу, щоб мій коханий будував для мене дім. А я ходила б повз ту будову вся красива і безтурботна. А Гончаренко Л. би весь брудний і спітнілий носив сміття й дивився, кого він втратив...
Стоп. Він мене не втратив. Мене у нього ніколи не було й бути не могло. Але ідея з будовою непогана.
Або отруїти тому Гончаренкові Л. особисте життя. Бажано б оженити з тупою стервозною тіткою, що кожного дня йому казатиме те, що він встиг наговорити мені. Який він кончений нікчема.
І щоб він почув, як мій коханий мене обожнює. Каже через слово, яка я чудова, і як він мене цінує.
І ще якби осоромити цього Гончаренка Л. перед усіма знайомими й ріднею. Щоб йому було ні до кого бігти, нікого по допомогу попросити. Нікому було його прихистити.
А мій коханий би за кожен косий погляд у мій бік вбивав би кожного. І за кожне слово. І цього Гончаренка Л. щоб прибив і змусив узяти всі його гидкі слова назад. І проковтнути разом з його білими великим зубами.
Тоді б я заспокоїлася.
Тоді, якби я побачила, як він сидить десь на лавці й читає свій вирок., а там ввічливо написано щось типу “ти жалюгідний брудний нікчема й нікому не потрібний”.
Що б я тоді зробила?
Отоді я б сіла поруч, поставила кошик з чимось дуже смачним. І поділилася з ним. І віддала ті діві мінімалки, у які він оцінив свій бізнес і спокій. Мовчки.
Нехай на них підіймається - з нуля. Я не така, як він.
Я не буду добивати.
А мій коханий...
А, ну його. Про коханого не цікаво зараз. У мене перед очима тепер один Гончаренко стоїть. Як тоді біля басейну. Ні про колишнього думати не хочу, ні про майбутнього коханого.
Просто знаю, що коханий у мене колись буде. На цей раз виберу найкращого. Роздивлюся, випробую, перевірю. Головне, щоб беріг мене. Мені зараз так не вистачає цього. Не квітів, діамантів і віршів. А відчуття захищеності від усього світу. Від усяких Гончаренків Л., стійких штамів, страху, що все життя буду битися за себе одна. А вороги насідатимуть. І я впаду посеред битви, ніхто мене не переможе. Тільки жити коли?
Тож мені дуже потрібний мій коханий. От він уже десь живе і не знає про мене. А я про нього. І ми зустрінемося.
А як ми впізнаємо одне одного? Помилитись страшно. Досить з мене помилок. Не буду вибирати. Тепер мене вибиратимуть, а я вирішу - підходить чи ні. Буду цвісти, як квітка. А він мене сам побачить і ... І перше, що зробить - зіб'є пиху з Гончаренка Л.
Вам смішно з цих дитячих мрій?
Мені не дуже.
Та звісно то тільки мрії. Графиня Монте-Крісто я тільки в душі.
А так я безробітна розлучена дівчина з брудною репутацією. І про це, дякувати свекрусі, знають усі. Ну тобто не всі, не весь світ. Світові діла до мене немає.
А ті колишні друзі й знайомі, кого можна було б попросити про допомогу.
Вони тепер або не допоможуть, бо я їм огидна. Або захочуть, щоб розплачувалася натурою. Ну а що ще можна взяти з розпусниці?
Що ж. Якось люди й без знайомств на роботу влаштовуються.
Почну пошуки роботи з центру зайнятості. І трохи покошмарю Гончаренка Л.
Щоб не сумувати, поки шукатиму місце.
Бо роботу знайти тепер не дуже просто. Не оту смішну відьомську на дві мінімалки. А нормальну за фахом. Чоловікові я непогано персонал підбирала.
Правда з секретаркою перестаралася. Та що вже тепер. Буде мені досвід.
Нічого. Піду спочатку хоч би й помічницею.
Бо сидіти на шиї у бабусі я не готова.
Та й вона не дуже мені рада. Їй спокій потрібний, а не утримання дорослої онуки.
Досить того, що вона мене попереджала від поспішного заміжжя і не радила довіряти безоглядно.
Казала, що чужа мати не буде рідною. А чоловік, що знає мене тиждень і уже хоче женитись, поводиться дивно. І цей поспіх до добра не доведе.
Ми посварилися. Досі соромно згадувати. Соромно повертатися і визнавати, що вона в усьому права, а я в усьому - ні.
#1982 в Молодіжна проза
#8928 в Любовні романи
#3469 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 31.05.2022