ЛІДІЯ
- Моя бабуся не просто потомственна відьма. - продовжую весело. - Вона досі в темних окулярах ходить. Щоб нікого ненароком не зурочити. І то не завжди рятує. - додаю я й підморгную єхидно.
По-моєму гарний був жарт.
От тільки він зараз повівся зовсім несподівано.
Вдруге мене вразив.
- Скільки грошей бере за консультацію? - діловито спитав і стоїть, відповіді чекає.
Ніби я сказала, що знаю гарного стоматолога, а йому дуже треба, бо пломба відвалилася.
Він що, вірить в таку маячню? Мій же ти хороший. Ну ти й підставився.
Отут я й зрозуміла, що зроблю з цим забобонним гадом.
- Всі гроші разом з гаманцем, та проблема не в цьому, Гончаренко. У неї черга на пів року розписана.
- Це погано, я пів року може й не протримаюсь. Чергу якось можна посунути? - та він заглотнув приманку! Забобонний, самозакоханий і з якоюсь проблемою.Таце ж бінго!
- Як ти можеш не протриматись, ти ж супермен і красавчік? В тебе ж все прекрасно, хаха. - обережно піддражнюю.
- Скажу лише потомственній відьмі. То виробничий секрет. - ви б чули цей голос, наче тигр муркоче. - Дуже треба. Для діла. Ти ж родичка, замов словечко. Я тобі теж поможу.
- Нннууу... - тягну й з притиском товсто натякаю - не знаю, чи казати, але я ж її онука. Натяк зрозумів?
- Упс! Так я тут через тебе, нещастя! Зурочила мене? Ах ти ж…- щось не те він зрозумів. Але рухається в правильному напрямку.
- Ах я хто? Ну нехай ах, тоді не заступай дорогу. Якщо в голові щось є і додумаєшся до чогось розумного, звертайся. Поки я ще тут. І не забувай, черга на пів року - то сьогодні. Завтра буде довша. Ти ж бізнесмен. Думай, що ти можеш зробити з цим.
І пішла, нехай промаринується. Сам тепер прибіжить.
ЛЕО
- Привіт, нещастя. - намагаюся не скреготати зубами, бо бізнес є бізнес, особисте треба придушити.
Вона з незворушною мармизою наводить на мене рамку з пальців. Прицілюється? Ні, скоріше придивляється.
Правильно. Дивись, дурепо. Може нарешті зрозумієш, від кого відмовилася. І хто тобі зараз може помогти. Не задурно звісно. Чергу б трохи скоротити до тої бабці потомственної. Раз черга, то допомагає ж? Нехай рятує, озолочу! Бо в кадрах кажуть - після відпустки уже три заяви. Що ж. Якщо інше не допомагає, треба пробувати й це.
Я дуже навіть можу порахувати на кілька кроків вперед. Що я виграю? Святоша повинна бачити, як у мене все чудово, а в неї все погано. Причому погано тому, що вона святоша і що мене відштовхнула. А все добре у неї буде, якщо її бабка зніме зурочення. Винагорода, робота - то від мене тепер залежить.
Треба трохи потерпіти. Помсту подають холодно. Я холодний. Як айсберг в океані. Я проситиму. І за це вона мені теж відповість.
- Чуєш, Гончаренко, я тут подумав… Давно хотів тебе спитати, ти щось корисне вмієш робити? Швабру в руках тримати там, пил струшувати, чи що там з ним роблять? Мені прибиральниця треба.
- Серйозно? А куди поділася та, що була раніше?
- В декрет. Не повіриш, п’ять робітниць від мене в декрет пішли з початку року. І зараз ще три. Прибиральниця як раз з цих трьох.
- Серйозно? - вона відступає на крок і міняється в лиці. - тобто ти мені це кажеш і сподіваєшся, що я згоджуся... Тебе знову у воду штовхнути, чи так підеш? Ти просто феномен. П'ять жінок від нього вагітні, а він ще на курорті оргії влаштовує.
- Ти того, не того... - от же ж вивернула як, святоша стурбована. - Чого це від мене? я на роботі ні-ні.
- Он як? А чого це? Такий плейбой…
Терпіти від неї насмішки й просити - за що мені це?
- На роботі не можна. - відповідаю рівним голосом. - Вони самі, в тому й горе. У мене демографічний вибух другий рік. Ти не сумнівайся - тільки підпишеш контракт, що рік не завагітнієш, і можеш одразу виходити на роботу. У нас і премії є. Тільки порішай з бабусею щодо черги. Дуже треба. Озолочу її, не сумнівайся. Мені дешевше їй заплатити, а не оті декретні та супутні видатки.
- Заманливо. От просто дуже заманливо.Особливо про те, о на роботі ти ні-ні. - каже мрійливо й красиво посміхається. От може ж, коли хоче.
- Так кажу ж - це твій шанс. Вік мені вдячна будеш.
- На жаль не буду. - от же ж, знову насміхатись надумала. - Я не дуже вмію зі шваброю . І як пил струшувати, теж не дуже знаю. Але вдячна за пропозицію. І за це можу допомогти з тим демографічним вибухом. Не задурно. Але за ставку прибиральниці. Готівкою.
- Та ти гониш. Що ти про себе думаєш, анорексичко нещасна?
- Ну не хочеш, як хочеш. Мені голову не сушити, карму не бруднити. А ти місячну платню прибиральниці зекономиш. І тобі добре. і мені. Я так, із ввічливості запропонувала. Ти ж розумієш, скільки така консультація коштує за прейскурантом.
Вона явно на щось натякає. А я задивився, як у неї халат від вітру розкрився мало не до талії, і щось пропустив. Так не признаватись же.
- А ти тут до чого? - питаю обережно.
Вона зітхає. халат так цікаво підіймається на грудях. От що собі думають ті, хто робить такі халати? Тут і так лікарня, кругом ліжка, парк оцей з кущами. Ще й одяг такий недоречний... От що вона розказує? Я не розчув.
- ...і от у бабусі син народився, батько мій, вона й не змогла передати досвід. Мене трохи вчила. Але я слабка. Так, трохи щось бачу, щось можу. Тільки не дуже вмію щось складне. - вона знову сумно зітхає і я наче прокидаюся. - Ти правий, Гончаренко. Може я й не впораюсь з твоєю проблемою. Чекай пів року. Якщо не встигнеш збанкрутувати, звертайся. Бабуся безплатно не працює, їй принципи не дозволяють. Бувай тоді. Мені на процедури треба йти.
Ого! Так я зразу вгадав, що вона відьма. Сама до рук іде. Що я втрачаю?
- Еее. Ти, а ну стій! - кричу, бо вона вже встигла далеченько відійти.
- Не нукай. - кидає через плече. - Тобі чемно пропонували. Бо смиренність очищує карму. А два рази не пропоную, та ти й сам такий, я все пам’ятаю.
#1982 в Молодіжна проза
#8928 в Любовні романи
#3469 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 31.05.2022