Пороблено на демографію

ЛЕОНІД

Помста виявляється і справді солодка. 

Побачити цю святошу, цю фарисейку,  цю нахабу, хуліганку, позбавлену почуття прекрасного, взагалі всіх почуттів позбавлену,  такою приниженою!

І де?

Тут,  в черзі до венеролога - це було неймовірно прекрасно. Це краще, ніж секс, точно вам кажу. На цьому я знаюся.

Відмовила мені. Мені! Якась шмаркля, глиста біла. Солярій? Ні, не чула. І явно на спорт поклала з прибором,  як заміж вискочила. І дурна. Бо тут курорт, а в неї обручка на пальці.

Нормальні люди обручку знімають, 

коли на відпочинок вирушають.

Як вам віршик? 

Так, я такий - і віршики можу, і взагалі жінку ощасливити. Ще ні одна не сказала, що ій не сподобалося. 

А ви б чули, що ця мені сказала, ще не спробувала нічого, не придивилася, який я класний, одразу обізвала і штовхнула в басейн.

На очах у всіх тьолочок мене штовхнула, ще й в одязі.

Ну нічого, тьолочки посміялися, я теж. Але осадочок залишився. Сюди не сміятися їздять, тут себе зразу треба правильно поставити. А вона… Ух, ненавиджу таких!

Мені тим басейном кожного дня очі кололи. Хоч ми потім з тими дівчатками перетнулися не раз. Я ж не з тих, кого можна списати  рахунку через мокрі гавайку й шорти.

Відпустка раз за два роки. Я може забув за роботою, які вони взагалі, ці жінки без одягу. Ну якщо не вважати за одяг три мотузочки на тілі, що в народі звуть купальниками. Їй-бо, забув би, чим вони від мене відрізняються, якби не відпустка.

Це ж не те що на роботі, там ні-ні, там  вони відрізняються тільки тим, хто більше для фірми зробить. Тій буде премія. Грішми, а не мною. На мене ще ніхто не заробив і не заробить. Я дорого коштую. Ще стільки грошви не надрукували.

А тут все полюбовно, без зобов’язань, для релаксу, а не тому, що просуну по кар’єрі або  женюся.

Чисті, майже райські відносини. 

Я вже більше не міг. На роботі самі дівки, вдома мати повчає як жити, після роботи випити й заснути, бо о четвертій вставати й знову на роботу. Бо без мене все розвалиться. У мене на роботі пороблено, якщо вирозумієте, про що я. Мати ходила до знайомої, та їй сказала. А я трохи чув.

Так і знав, і тут від жінок підстава.

Плюнув на проблеми, залишив все на референтку й секретарку і рвонув.

Фух…

Сонце, морько і жіноцтво, що дома скучило за чоловічою увагою. Ага. Назвемо це так. Увага - гарне слово.

Трохи негарно, що в процесі надання уваги гусарський нежить прилип. І не одна та святоша сидить в черзі. А я теж. 

Тиждень тому, он як. Виходить, в останній день на гвинт намотав.

Що ж. Наостанок добре гульнули, не пам'ятаю нічого. Ну крім того, що гарно було і похмілля аццке на другий день, тобто вечір.

І що? Я не ханжа, задоволення було, тепер розплата.

Заплатив - і спи спокійно, як той казав.

А ця коза нехай мучиться. І  не зогрішила, а каятись треба, хе-хе. Та мені її тут побачити - бальзам на серце й інші органи. Ач стала, як громом прибита.

Розумію її чоловіка. Від таких відморожених тільки й гуляти.  Так їй і треба. Фу, істеричка. Який придурок на ній женився? Слова не сказав, а вона вазу на мене перевернула.

А якби там вода була?

Ха, вдруге б мою репутацію підмочила. Та не вийшло.

Що ж. Тепер можна  кожного дня підловлювати на прогулянці й глумитися. Я не злопам’ятний. Тільки святош, що інших позорять, а самі такі ж самі, карати треба. Щоб знала.

Розсілася тут. 

Нетовариська яка. Всі он подружок позаводили. А ця одна. Доводить сама собі, що не така.

Кому діло до того, яка ти? Я уже задовбався всім пояснювати, що у нас тільки прізвище спільне, а так нічого більше спільного і схожого. 

Я хлопець хоч куди. Високий шатен, засмага, тіло треноване, молодий, розумний, язик підвішений, ще й бізнес маю.

А вона що? Вобла сушена. А гонору, ви б оце бачили. Халат казений носить, як мантію. Принцеса на горошині. Їсти в столовці - нічого не їсть. А передачі їй не носять.   

Я теж не їм оте не знати що в столовці. Так мені секретарка носить з рестику.  А ця зранку чай без нічого, в обід нічого з чаєм, а вечерю може ворогам віддає.   

А будеш знати, як …

О, чого це вона, зомліла чи припадочна?

Підходжу до цієї, гм, Гончаренко, вона лежить на лавці, ніби нарошне зваблює. Вся така засмагла на курорті, шкіра золотиста, гладенька, як шовк, через шкіру вени видно, халат на грудях розкрився.

Та знаю я все. Є на що подивитись і досі. Хоч і схудла в лікарні, та не в стратегічних місцях.

Я ж не просто так біля того басейну на неї першу оком накинув. 

На вигляд у неї все в порядку, та коли з головою бобо, то гарна вітрина не поможе. Хоча…

Поплескав її по щоках, бо чогось довго не рухається й очі закочені під лоба.

І що ця видра зробила?

Правильно, розплющила свої чорні відьомські очиська, відсахнулася, аж волосся блондинисте майнуло на всі боки, вдарилася головою об лавку, підскочила й дала мені ляпаса.

Роби після цього людям добро.

Ще й потім наплела черговій медсестрі, що я користався там чимось.Типу її безпорадним станом.

Ну тобто не вона мені врізала, коли я не можу відповісти, а я чимось скористався. Відьма, як вона є.

Вона забула, що тут не місце користатися? Тут такі ходять, що  треба тікати, як побачиш. Бо може воно повітрям переноситься.

Ще радіти треба, що не СНІД підчепили ми з нею. А не скаржитись на свої еротичні фантазії.

Я й зрадів до речі. Бо і так антибіотика ледве підібрали, щоб ту гидоту нищить. Стійке все, як ота білобриса відьма до моїх жартиків. 

Нічо, я все одно доведу її. Щоб знала, як мене принижувати. Око за око - не нами придумано, не нам і відмовлятися від помсти.

Я її так принижу, ух!

Святоша в одному права - думати треба, що робиш. І без резинки - ні-ні.