Глава 55

Назар повертається за годину до того, як потрібно виходити. Розповідає, що прощався із батьками, закривав шляхи, що ведуть кривими стежками. І я розумію його, справді. Аліна теж мовчки слухає брата, а тоді вирішує підтримати нас обох.

- Годі хмуритись, — хмикає дівчина та підривається на ноги. – час виходити, не забувайте любі мої, що сьогодні ваш день.

Слова Аліни змушують серце тріпотати у передчутті. Серйозно, я й досі не можу повірити, що усе нарешті завершилося, і ось ми з Назаром святкуватимемо наші заручини. Посміхаюсь та хапаю майбутнього чоловіка за руку вкладаючи туди усе своє тепло.

- Ти дуже гарна, Лано, — посміхається та погладжує пальцем ніжну шкіру.

- О, так, — сміється сестра Назара. – тобі дуже пощастило. Хто б міг подумати, що такому бовдуру трапиться настільки розкішна жінка.

Назар спершу хмуриться, а тоді заходиться сміхом й погоджується із дівчиною, а я засоромлено опускаю погляд.
Все ж, усі швидко збираємося та за десять хвилин спускаємося до підземної стоянки. Там стоять усі мої авто, вже давненько я не обирала собі чогось скаженого, бо боялася, що знову вляпаюся у щось. Чомусь, після тієї аварії із Назаром у мені зародився величезний страх спортивних машин.

- Нічого собі, — присвистує Алінка. – оце так у вас люди живуть. Такі тачки... Навіть у батька машини простіші.
Сміюсь, а тоді прокашлююся показово. Ні, я не хочу похвалитися й показати, що ось це все моє, але хочу побачити реакцію дівчини на це.

- Це... це всі мої. Особиста стоянка, — підіймаю брови та посміхаюсь. Аліна переводить свій здивований погляд на мене й ледь щелепу не втрачає.

- Ти серйозно?

- Серйозніше нікуди, — знизую плечима.

- А чому ти не їздила на них? – дивується Назар. – весь час поки ми знайомі, ти їздила на одній машині й далеко не схожій на ось ці всі.

- Я боялася знову потрапити в халепу, але... Тепер у мене є ти, тому обирай собі авто й поїдемо.

Назар обирає Dodge challenger й запрошує розсістися нас по місцях. До клубу доїжджаємо швидко, Назар кайфує від автомобіля, бачу це по його очах, а мене це робить тільки щасливою. Усе, що пов’язано із чоловіком дарує мені щиру та світлу радість.

Біля входу помічаю Гелю із Олегом, яка стоїть трохи далі від чоловіка й складає руки на грудях, щось фиркнувши під ніс. В своєму репертуарі. Підходимо до них та вітаємось.

- Ну і чому знову бурчиш? – посміхаюсь та обіймаю подругу.

- Краще не запитуй, а то зіпсую твоє свято.

- Що сталось? – хмурюсь, бо починаю хвилюватися.

- Жахливе сталося, — буркає дівчина. Кінець моїй фігурі та й взагалі, я приречена до цього чоловіка, — зітхає, а я нічого не розумію.

- Ми вагітні, — посміхається Олег щиро. Сказати, що я здивована, це все одно, що нічого не сказати.

- Оце так новини, — округлюю очі, бо не розумію як це сталося. Ангеліна ненавиділа Олега, хоча... я підозрювала, що все далеко не так.

- А це хто з вами? – киваю у бік Аліни.

- Не повіриш, — вже посміхається Назар. – моя сестра. Рідня.

- О, чудовенько, можливо хоч так ти станеш трохи іншим, — фиркає. – привіт, я Ангеліна, — тягне руку дівчині. – можна просто Геля.

- А я Аліна, — посміхається сестра Назара. – здається, ми поладнаємо.

- Не знаю, — фиркає ображено. – у мене ж скоро настрій зміниться та й загалом, — кидає погляд на Олега. – мій характер стане удвічі гіршим.

- Я витерплю, кохана, — посміхається Олег та притискає Гелю до себе міцніше.

Назар бере мене за руку та веде усередину за друзями. Сплачуємо за столик у VIP-зоні, все ж хочеться, аби ніхто не заважав. Замовляємо коктейлі та їжу й просто відпочиваємо. Уперше усією компанією, здається саме у цей день ми всі по-справжньому стали щасливими. Аліна знайшла брата, ми з Назаром нарешті дійшли розуміння, а Геля... Геля вагітна, чорт забирай. Хто міг подумати, що саме так закінчиться, ні, навіть почнеться її шлюб із Олегом. Посміхаюсь сама собі від сприймання цієї реальності.

- Я у жіночу кімнату, — шепочу на вухо Назару. Чоловік киває, а я лишаю столик та йду на перший поверх клубу. Маю вмитись, занадто багато щасливих емоцій як для одного дня.

Та тільки не встигаю дійти бажаного місця, як вхід перекриває знайоме обличчя. Артем. Знову він, але тепер мені немає чого боятися.

- Ну привіт, Лано, — кривить губи у п’яній посмішці. – занадто ти щаслива, як для дівчини від якої вкотре втік чоловік, — гмикає, а мені стає смішно.

- Невже, — щиро посміхаюсь й заглядаю у його мерзенну пику. – невже дійсно розраховував, що зламаєш щире кохання своєю поганню? Ти гнилий, Артеме, просто гнилий усередині. Ти нічого не отримав цією правдою, за те, — кручу кільце на пальцеві, а тоді показую чоловіку. – за те, ти зробив мене щасливою. Бо тільки дізнавшись правду, ми з Назаром змогли віднайти спокій, — він злісно фиркає й на зміну посмішки приходить яра лють.

- А твій Назар знає, що ти бездітна? – уїдливо протягує, старається викликати у мені гнів.

- Не повіриш, але, — посміхаюся. Так, я, чорт забирай посміхаюся, бо знаю, ми станемо щасливими навіть попри такі перешкоди. – знає, — киваю. – а тепер дай пройти, — відпихаю чоловіка зі шляху. – йди до Каті та сина, Артеме. Вони потребують у батькові та чоловікові, і задумайся щодо роботи.

- Катя вигнала, — фиркає, а я просто минаю його, бо тепер це не моє діло. Чому я маю хвилюватися за його проблеми, коли він жодного разу не думав про мої почуття, коли розбивав серце. Тільки у туалеті заспокоююсь, і тоді повертаюся за столик до свого нареченого та друзів.

Щаслива дивитися на них усіх, бо без них не склалося б нічого у моєму житті. Справді, я щаслива, що доля подарувала мені їх, не дивлячись на обставини, бо всі вони були не надто щасливими. Посміхаюсь та притуляюсь ближче до коханого, поки Геля розказує чергову смішну історію свого життя. Схоже гормони так впливають.