Глава 38

Назар

А цей Мартін виявився нічого й вже через тиждень спілкування я зрозумів, що дуже помилявся у людині, та й на Лану він не зазіхає, то ж я зміг прийняти його у своє ще мале коло спілкування. У нього дійсно дивні терапії, але, чорт забирай, мушу зізнатися, що дієві. Чоловік відразу дав мені три місяці на те, що я встану, звісно не відразу побіжу, а буду робити перші кроки. Таким чином вмотивував мене робити усе, що накаже. Саме тому, терпів побиття сніжками, коли сам не міг дотягнутися до снігу, крутив колеса від майданчика до лікарні, й це роздратувало найбільше, бо сил було надзвичайно мало. Коротко кажучи, ми робили усе, а на тренажери стали лише через місяць дивних реабілітацій. Було важко, дуже важко, але я не міг здатися, бо в якийсь момент зрозумів те, що напевно Лана боїться відповідальності. Їй потрібен сильний чоловік, що буде міцною опорою та кам’яною стіною, а не інвалід у візку, тому я мусив багато тренуватися. Мусив терпіти увесь біль та навантаження, бо далеко у душі точно був упевнений – встану на ноги й Лана буде моєю. Знову ж така собі мотивація. Хмикаю, бо бляха у нашому світі на все потрібна мотивація.

Так проходить два місяці й лишається лише один і що буде далі навіть підозр не маю, але надіюсь на краще.

- Привіт, — дівчина заходить до палати. Обличчя трохи сумне, але старається ховати його за усмішкою. Та здається, ми стали настільки близькими, що навіть як би грала як акторка, я пізнав її сум. Цілує у щоку ніжно й тому у цьому поцілунку, наче мале хлопчисько, бо тільки заради нього живу... Близько тижня дарує мені ці невинні поцілунки. Для Лани вони все ще дружні, а для мене... Господи, я наче вляпався туди звідки шляху назад немає, лише божевілля. – як ти, Назаре?

- Привіт, — пронизую дівчину поглядом. Що вона приховує й чому так боїться розповісти? – я чудово, а ти? Що з тобою, Лано? І не потрібно вкотре вигадувати, що все в порядку, бо знаю, що збрешеш.

- Ні, все чудово, просто... Просто, я рада, що ти лікуєшся, але, що буде далі? Що чекає на нас? – Боже, Лано, ти й справді над цим замислювалася? Ці її слова трохи приводять до тями, бо для мене розгортається тільки один варіант подій. Я її буду добиватися, бо відчуваю, що сама доля послала цю жінку й вона має стати моєю дружиною та матір’ю моїх дітей. Має. Без пояснень. Просто має, бо так відчуває серце.

- Нічого не зміниться, — заспокоюю її. Не кажу прямолінійно, що зроблю все, аби ми були разом, бо злякаю. Хоча впевнений, що й вона у цьому переконана. – ми так само будемо зустрічатися й проводити разом час, бо ти єдина близька мені людина, — гладжу її легким дотиком по руці, а тоді кажу важкі для себе слова: - ми ж найкращі друзі, Свєтко.

- Назаре! – смішно фиркає й забирає руку, а тоді сумна посмішка змінюється щирою. – я жінка, що підійняла імперію дизайну, мене поважають, а ти кажеш на мене «Свєтка», - закочує свої очі. – це взагалі нормально?

- Це чудесно, — посміхаюсь та хапаю її руку й повертаю на місце. У свою владу. – мені так подобається, бо ти Свєта, — знизую плечима.

- Ти правий, — погоджується маленька. – завжди була тільки Свєтою.

Лана

Одягаю сукню, бо після лікарні маю їхати до майстерні, там на мене чекає зустріч з новими партнерами, тобто чехами. Сьогодні я маю прийняти перше замовлення від них й це вирішить, наскільки популярними ми станемо на міжнародному ринку. Але не це хвилює так сильно. Хвилює те, що Мартін дав лише три місяці до моменту, як Назар встане на ноги, з яких два вже промайнули і лишився тільки місяць. Власне, я й так плачу лікарям, аби не виписували Назара, а тримали його у лікарні до кінця лікування, бо до кінчиків пальців, до тремтіння нутрощів боюся того дня, коли він подивиться у мої очі й скаже, що знає усю правду.
Боюсь втрати його, а ще більше його довіру. Здається, довіру не можна повернути взагалі. Я зрозумію його, якщо прожене, але знаю точно, що без нього більше не зможу. Знаю, що правдою зламаю і його і себе. Ми будемо зламані обох.

Кидаю погляд на годинник й розумію, що запізнююся. Тому похапцем одягаю пальто та виходжу на вулицю. Ловлю на собі теплий весняний вітерець. Перші дні весни, такої довгоочікуваної. Люблю весну, не знаю чому. Напевно, бо вона як світанок після найтемнішої ночі. Тільки, коли настане мій? Коли все погане піде, коли відкриється правда й все буде добре? Чи буде?

Відкидаю думки й викликаю таксі. Автомобіль приїжджає доволі швидко, тому вже за пів години стою під стінами лікарні, а ще за декілька у палаті Назара.
Як завжди вітаюсь та дарую поцілунок у щоку. Не знаю чому, та коли випадково поцілувала його, чекала нового дня, аби зробити це знову. Чоловіча щетина легко поколює шкіру й це до біса інтимно. Це інтимніше за секс, серйозно.

Назар насторожується й вкотре запитує, що зі мною, а я у ступорі, навіть не знаю, що відповідати. На кшталт: «Назаре, така справа, я тут знесла з ніг тебе місяці два тому, скоро ти дізнаєшся правду і я, ніби маю радіти, але для мене ця правда гірка, бо ти мені подобаєшся, але через свою брехню ми не можемо бути разом». Дратує. Чому усе так? Не знаю, що дратує більше, те, що взагалі збила Назара чи те, що ми зустрілися. Адже, як би не зустрілися то й не... закохалася? Схоже, вляпалася ти, Ланко.

Чоловік по-дитячому дражнить та називає Свєткою. Це його характер такий, він не може, аби не вколоти. Хоча, більше мене не дратує ця Свєтка, бо з його уст вона нагадує щось таке, що ховалося далеко усередині й гріло душу раніше.

- Я маю бігти, — сумно знизую плечима, адже найбільш за все, хотіла б залишилися з ним. Аби разом провести наш останній місяць.

- Точно, — підмічає. – у ділової жінки важлива зустріч з чехами.

- Ага, саме вона, — нервово перебираю ланцюжок на сумочці й Назар це помічає.

- Ей, — хапає за руку й притягує до себе. Ледь не падаю з ніг, але втримуюсь та сідаю поруч із ним на ліжку. Чоловік легко тягне на себе та обіймає. – ти впораєшся, бо ти найкраща... найсміливіша жінка з яких я знаю, Лано. Ти точно зможеш.

- А ти багато жінок знаєш? – посміхаюсь та мружу очі. Назарове коло спілкування зводиться тільки мною і Гелею.

- Ага, твоя подружка взагалі капець, — насміхається й стискає ще міцніше. – я не жартую, ти точно справишся.

- Сукню помнеш, — знову кидаю жарт та сміюсь.

- Ти нестерпна, Лано.

- Така ж як і ти.