Глава 31

Назар

Прокидаюсь з важким болем, що пронизує усе тіло, крім ніг... звичайно. Хмикаю, бо не відчуваю їх зовсім. Тоді навіщо треба була та операція, яка ніяк не вплинула на подальше?

Озираюсь навколо, не помічаючи ніде Лани. Це якось трохи насторожує, не звик я вже без неї. Мені наче необхідна ця дівчина. Ніби кисень, без якого задихаюсь. Хіба це нормально?.. точно ні, але здається я божеволію без цієї дівчини, й відрікатись від цього факту дуже... тупо.

Спершу, дратувала до божевілля, а тепер... Тепер все змінилося. Стала частиною мене, її підтримка, переконання. Адже не була зі мною до цього всього, за те лишилась після. Дивно це все, але виявляється люди бувають щирими. Вона подарувала надію, вдихнула у мене життя й відкрила шлях до одужання. Наче мій особистий янгол, що з’явився у потрібний момент та потрібний час.

Моя Лана... Усміхаюсь, бо справді відчуваю, що моя. Така вперта та добра, завжди досягає того, чого бажає. Виганяв та не покинула. Скільки всього говорив, залишалась поруч, ніби стійкий солдатик, витримуючи кожне моє криве слово. Хіба бувають такі сильні жінки? Звичайно, що бувають. Моя Лана така.

Відрікається від мене, вперто запевняє, що ми друзі, що нічого не відчуває, тільки я бачу, що все далеко не так... Дівчина відчуває те, що й відчуваю я. Зародження чогось щирого... того, чого не відчував раніше.

Так дивно було йти на той клятий вечір побачень, але, ніби знав, що зустріну там її. Мого янгола. По приколу взяв участь у розіграші на ці побачення й сам того не очікуючи – переміг. Як, врешті, після цього не вірити у долю? Та й те, що сталося на другий день, власне, теж доля. Не було б того ДТП, не було б і зустрічі з Ланою.

Двері палати відчиняються й мурахи, ніби в якоїсь дівки починають гупати тілом. Чорт. Хіба так поводять себе чоловіки? Дорослі та впевнені у собі при вигляді якоїсь жінки?..

Подих. Ще один. Здається, серце вилетить з грудей за ці дві короткі секунди, перед тим, як побачити гостю... Таку довгоочікувану та бажану, але... Поспішаю розчарувати своїх мурах та серце, бо за дверима ховалась лікарка.

- Доброго дня, — вітається й підходить ближче. – як самопочуття після операції?

- Доброго... – хоча, яке воно в біса добре? Де мій янгол? Вона вже мала б бути поруч. – так, як і зазвичай, — фиркаю. Розумію, що жінка ні до чого, а мої істерики, через нестачу Лани. – Де Лана? – важко видихаю й спокійно запитую.

- Лана Ігорівна? – мнеться жінка й здивовано кліпає очима, наче є ще одна Лана. Щось тут не так, точно знаю. Поки ми палимо один одного поглядами, двері відчиняються вдруге й до палати забігає якась дівчина, а за нею чоловік.

- Що за прохідний двір, чорт забирай? – атмосфера дратує. Лани не має натомість палата заповнена незрозуміло ким. Що тут відбувається взагалі.

Помічаю, як лікарка напружується, а дівчина, що влетіла до палати посміхається й наближається у мою сторону.

- Привіт, — усміхається на всі зуби та тягне долоню, аби потиснути її. – Я Геля, тобто... Ангеліна, подруга Ланки, а це, — повертається й тикає пальцем у чоловіка за спиною. – Мартін, твій, тобто, Ваш, реабілітолог, а масажист прийде згодом.

Звужую брови від нерозуміння того, що відбувається. Це все жахливо дратує, а я ніби маленький хлопчик, якого водять навколо пальця. Відчуваю, як бомба усередині мене планує зірватися, але врешті спокійно запитую цю подружку:

- Куди поділася Лана, і, чому тут ти, а не вона?

- У Лани важливі справи, любчику, — фиркає так, ніби я шматок лайна якогось й натякає, що не тільки навколо мене крутиться весь світ Свєти. Стає трохи образливо, бо цей день був важливим, а дівчина кинула мене, замінивши свою присутність подругою.

Лана

Блін. Увесь час в літаку думала тільки за Назара. Як він там та як сприйняв те, що мене не опинилося поруч у потрібний момент. Відчуваю себе виною у цьому, я ніби зрадниця якась, покинула чоловіка й поїхала у відрядження, обравши роботу. Сподіваюсь, що це не обернеться для нашого з ним спілкування чимось жахливим.

Ще й Таня з самісінького ранечку зателефонувала й сказала, що у неї не виходить поїхати до Назара й зустріти того реабілітолога. Довелося телефонувати Гелі, бо це єдина людина, яка точно не відмовила б мені у справі.

Ситуація напружує у цілому, й виникає одне бажання – їхати до Назара й слати усе до біса, бо мені так важливо бути поруч, тому набираю Гелю.

- Привіт, Лано.

- Привіт, — швидко вітаюсь. – як Назар відреагував на мою відсутність? Я думаю, що мені варто повернутися й підтримати його особисто.

- Не дурій, подруго, — фиркає. – нормально він відреагував, врешті, не помре без тебе за декілька днів. Нехай звикає. Твій світ крутиться не тільки навколо нього одного.

- Гелю, ти така зла та безсердечна, — звожу брови, бо дівчина знає, що для Назара важлива моя присутність, бо він такий... Ніби вовк-одинак, який втратив стаю. Знайшов мене й повірив, що світ складається не тільки з себе самого.

- Яка є, але з твоїм Назаром усе добре, з ним працює Мартін, тому додому не повертайся без укладеного договору, — зітхаю. Не знаю чи можу довіряти Гелі, бо вона зробить усе, аби я не зіпсувала власну мрію й ніякий Назар не став на заваді.

- Добре, — врешті погоджуюсь та важко видихаю.

- Успіхів тобі, Лано.

- Дякую... Не тільки за це, а й за те, що допомагаєш мені.