Глава 30

Важко зітхаю й занурююсь пальцями у волосся. Не може бути все так невчасно, не тоді, коли Назару потрібна підтримка й допомога. Якщо поїду, він зневіриться, втратить сили, аби боротися далі. Більше не переконаєш… а якщо не поїду, на міжнародному ринку та довірі персоналу можна класти хрест. Чорт.
Зиркаю на годинник й помічаю, що вже досить пізня година, тому підіймаюсь з ліжка та йду на пошуки лікаря. Маю дізнатись хоч якісь останні новини, щодо стану чоловіка. Але не встигаю й двері відчинити, як помічаю на порозі жінку у халаті.


- Лано, ви тут, — до палати заходить лікарка й зачиняє за собою двері. – Знала, що ви ще не пішли.

- Так, заснула, — мнусь й не стримую позіхання.

- Як йдуть справи з приводу пошуків масажиста та реабілітолога? – запитує, а я розкриваю широко очі. Блін. Я нікому не телефонувала окрім Гелі, тому й відповіді не маю на це питання, бо нікого не встигла знайти.

- Ще у пошуках… як там Назар? Ще не отямився?

- Ви ж розумієте, що шукати необхідно швидше? Аби не втратити ту нитку, коли він сам захоче відновлюватися і не втратить віру. Сподіваюсь, ми розуміємо одне одного, а Назар прийде до тями ближче до ранку.

- Звичайно, розумію, — звожу брови. Я ж не ідіота якась, але й не все робиться по клацанню пальців. – сьогодні я обов’язково владнаю цю справу.

- Домовилися, — врешті киває та розвертається, аби вийти з палати, а тоді наостанок додає: - Лано Ігорівно, їдьте додому, Назар прокинеться тільки вранці, а Вам необхідно відпочити, бо вигляд такий, що рятувати скоро доведеться Вас… пробачте за правду.

Вирішую і справді поїхати додому, бо маю зробити один важливий вибір до ранку. Раніше, не замислюючись обрала б поїздку, але зараз… чомусь важко покинути Назара, не знаю. Серед ночі добираюся у власну квартиру й падаю втомлена на перший диван, який трапляється на дорозі. Як я втомилася від усього цього хаосу. Від нерозуміння, що чекає в наступному дні. Від цього вибору, який маю зробити буквально за декілька годин. Від усього… хочу повернутися у те спокійне життя, де була мама, тато… де не було всього цього. Заварюю міцну каву. Хмикаю під ніс, бо розумію, що раніше не любила цю каву, а зараз вона стає для мене пріоритетом. Спати сенсу вже не бачу, тому збираю валізу у відрядження, ще не впевнена, що поїду, але все ж на всякий випадок.


Близько шостої ранку телефонує Геля, можливо, є гарні новини щодо лікарів для Назара… не знаю, бо для Гелі не притаманно так зарання прокидатися.


- Доброго ранку, — сміюсь. – ти сьогодні рання пташка.

- І тобі привіт, — позіхає у слухавку. – все заради тебе, подруго, — хмикає й теж сміється. – всю ніч не спала, бо чекала Олега. Коротко кажучи, завтра з Нідерландів прилетить реабілітолог, тільки сама розумієш… коштує він не дешево, а ще маєш оплатити його переліт та проживання тут, а масажиста можеш знайти в Києві, вони усі хороші.

- Гроші не проблема, — констатую. – дуже дякую, Ангелінко, ти не уявляєш як врятувала мене.

- За все дякую Олегу, а я пішла спати, — сміється дівчина.

- Передавай йому вітання і вдячність, — посміхаюсь, бо щиро радію, що Олег допоміг і на одну проблему стало менше. – Гелю... потрібна твоя допомога.

- Що сталось знову?

- У мене відрядження, яке може вивести компанію на міжнародний ринок... я заплуталася й не знаю, що робити, покинути Назара й поїхати чи лишитися й втратити ту ниточку, за якою так довго тягнулася.

- Лано, я не можу радити у таких ситуаціях, — серйознішає дівчина. - але точно знаю, що цей Мартін дуже гарний фахівець, у нього звичайно не традиційні методи, але Назарові попуститися не дасть.

- Дякую, Гелю, ти справді допомогла мені, — впевнено додаю, бо вже точно знаю, що мені робити далі. - а тобі солодких снів.

- Дякую, — дівчина вибиває, а я полегшено зітхаю. Лишається тільки знайти людину, яка зустріне цього лікаря й пояснить йому, що до чого. Маю таку людину на приміті – Таня. Моя помічниця. Тому телефоную дівчині й домовляюся з нею, на що та відразу погоджується, а ще прошу знайти масажиста. Врешті, коли закінчую розмову – спокійно видихаю. Тепер можна й у відрядження зі спокійною душею.