Глава 13

Всю ніч знаходжусь наче на голках, які весь час проколюють шкіру глибше, ніби збираються влаштувати набіг до самого серця й розтоптати його до неможливості. На жаль, до самого ранку так і не вдається заснути, бо думки занадто сильно штурмують мозок. Вони, мов стараються поділити почуття на дві різні сторони, бо, чорт забирай, я уявлення не маю як правильно вчинити далі. Так, я знищила усі новини. Так, я хочу допомогти Назару, хочу врятувати його та оселити у його серці віру й надію, але… з другого боку, пригадую слова Гелі, можливо, дівчина має рацію. Напевно навіть, необхідно й розумно було б розповісти чоловіку, що я та сама…

Дідько!

Подумки лаюсь, адже, сама прийняла рішення мовчати, сама знищила будь-які докази й зробила такий висновок. Врешті-решт, розповім йому тоді, коли зможу. Нічого ж жахливого не станеться?

Так, я відчуваю свою провину. Розумію, що він має знати правду. Розумію…

Вранці, як тільки годинник вибиває шосту, підриваюсь та йду прогулятися парком. Мені необхідне свіже повітря, бо в тій квартирі, напевно, помру скоро від нестачі здорового кисню. Там все заводить мене у глухий кут.
На вулиці ще суцільна темрява, але мені байдуже на неї. Хмикаю. З моїми то обставинами. Не знаю, що має статися, аби моє життя змінило чорну смугу на білу. Відчуваю себе приреченою. Справді. В якийсь момент, тупо, усе пішло шкереберть.

Не помічаю, як ноги дійшли до моста, а з неба почав летіти сильний сніг. Так дивно… ловлю сніжинки долонями й посміхаюсь, бо вперше після того, як пішов Артем, мені це подобається. Сніг… я розлюбила його як і Новий рік, але зараз. Це так казково, заворожливо і… це відволікає. Сильно відволікає. Дозволяє забутись і насолоджуватися такими простими речами.

Ловлю себе на думці, яка я була дурна, коли так страждала за Артемом. Він точно на це не заслуговує. Хіба так мало все бути? Хіба ось так мало закінчитися? Врешті, доля забирає у нас непотрібних людей й з цим потрібно миритися, а я… я лише все зіпсувала своїм розчаруванням та стражданнями.

Додому повертаюсь, коли розвиднюється, бо відчуваю, як тілом розповсюджується холод. Хочеться гарячого шоколаду та вкутатися в теплий плед.

Під під’їздом помічаю автомобіль з номерними знаками чоловіка Ангеліни й сама собі посміхаюсь. Оце так подруга вловила щастя, тільки поки не розуміє цього через своє бунтарство. Заходжу до квартири й відразу фокусую погляд на Олегові, який злісно дивиться на Гелю, а тоді переводить на мене очі.

- Привіт, Лано, - вітається й киває. – Вибач, що ось так, з самого ранку, але, необхідно декого забрати.

- Привіт, - посміхаюсь йому. – Нічого, я все розумію, - здіймаю до гори руки.

- Оце так подруга, - фиркає Геля та складає руки на грудях. – А ти, - дивиться на чоловіка, - чого приїхав? Вдома не сидиться?

- Ангеліно, збирайся, я відвезу тебе додому, - спокійно говорить.

- Нікуди я не поїду, - сичить. – У мене плани, не бачиш? Подрузі потрібна моя допомога.

- Подруга справиться зі своїми проблемами, - кричу з кухні.

- Ах ти ж… - бурмоче. – Так не вчиняють, Лано. Слухай, «коханий», твоя допомога теж була б у пригоді.

- Тобто?

- Поясни Лані, що вона має розповісти все Назару! – кидає дівчина і в цей момент я готова прибити її прямо там на місці. Запустити чимось важким, аби відразу закрила рота. Я, звичайно розумію, що вже й так усі знають про ту ситуацію, але навіщо… чорт.

- Що ти говориш, сонце? – з ноткою насміху у голосі запитує Олег. Я розумію його, він не вловлює увесь хід історії. Геля, наче мала дитина.

- Ти що не бачив новин? – хмуриться подруга. – Не бачив, що вона знесла байкера на дорозі?

- Геля! – шиплю й вибігаю з кухні.

- А що?! – зводить брови. – Мені потрібна хоч якась підтримка, якщо ти не хочеш слухати моєї думки. Чи ти не розумієш, що тими дзвінками ти тему не закрила? До Назара прийде поліція рано чи пізно, а, можливо, уже приходила, Лано. І, що тоді? Вони точно не мовчатимуть, аби приховати винуватицю дійства, - парирує руками, й, чорт забирай, до мене тільки це доходить. Про те, що Назару розповість поліція я навіть не думала.

- Чорт… мені потрібно у лікарню.

- І що там? Знову мовчатимеш, як риба у воді? Це несерйозно й нерозумно, Лано.

- Я сама розберусь, як мені вчиняти! Годі повчати, наче малу дитину, - зриваюсь на дівчину. – Краще розберись зі своїми стосунками, а не пхаєш носа куди не просять! – Геля довго дивиться на мене мовчки.

- Зрозуміло, - тихо додає. – Поїхали, Олег, нам вже час, - хапає чоловіка за руку та просто йде. Дідько! Черговий косяк з мого боку. Адже, вона має рацію й просто хвилюється за мене, а я… все як завжди.