Глава 4

Геля залишається у мене на день, потім два, а потім проводить зі мною цілий місяць. Ми вживаємось та навіть звикаємо одне до одного й з її підтримкою мені стає морально легше. Більше не плачу ночами й не згадую Артема, а він і не з’являвся більше у моєму житті. Схоже, не вийшло з юристами й залишився ні з чим, та хіба це важливо? Коли Ангеліна з'їжджає з моєї квартири стає якось важко, бо звикла за місяць. Далі час йде занадто швидко, купа роботи у фірмі та й підготовка до весілля подруги займають чимало часу. 

Потім весілля, гарне, пишне, з купою гостей, усі щасливі, навіть Геля, що виглядає дивно, а ось я не дуже радію, бо згадую Артема. Як мріяла про це, як чекала, тоді навіть не було іншого варіанту, ніхто й уявити не міг, що ми так розійдемось по різні береги спалюючи усі мости. Хмикаю. Оце таке кохання, та й як у нього вірити після усього цього?

Рік минає швидко, час підбігає до нового року, і, ось.

31 грудня 2019.

Я сиджу у закладі, попиваючи шоколад та згадую минуле. Насичений був рік, почався жахливо й завершується не найкращим чином, бо я і досі нещаслива. Чи готова я до нового кохання? Звичайно, що ні, бо я його навіть не планую впускати до свого життя.

Сьогодні тридцять перше грудня, як завжди, суцільна метушня перед святом, тільки у мене жодних турбот. Хвилювання було лише про одне, вдало закінчити робочий рік та перевірити усі звіти. Все виконано вдало, тому мій день на сьогодні вільний, а готуватися до новорічної ночі, сенсу не бачу, то ж.

Завершую трапезу та повертаюсь додому. Після від’їзду Гелі тут стало порожньо. Стіни більше не зустрічають привітно, вони й після Артема перестали бути для мене домашнім затишком, а коли залишилась сама, відчуваю себе не у своїй тарілці. Хотілося б її продати та переїхати звідси, але ця квартира це єдиний спогад про батьків, але такий же спогад і про Артема й ці два спогади несумісні, тому розривають мене на частини.

Падаю на диван відкоркувавши пляшку червоного сухого, наливаю перший келих. Нехай, тільки третя година дня, та мені це необхідно. Врешті-решт сьогодні свято, хоч і не улюблене й ще один маленький привід маю, відсвяткувати річницю нашого з Артемом розлучення.

До речі, після п’ятого січня я так і не зустрічалася з чоловіком, навіть не знаю хто народився у мого «коханого». Кажуть, що у старому році необхідно залишати усі образи й починати життя з чистого аркуша. Якщо це так, то це повна маячня й вигадав це якийсь бовдур. Як можна відпустити образи, як можна пробачити таке? Тобі розбивають серце, у тебе відбирають віру у кохання, тебе знищують, а ти маєш пробачити й жити далі? Де тоді справедливість? Усі образи я пронесу із собою через усе життя та заберу їх на той світ.

Телефон розривається від дзвінка й змушує піднятися, аби відповісти. Геля. Навіжена дружина, яка будує плани нападу на свого чоловіка й знаю точно, що йому не пощастило з нею. Хоча, це з якого боку подивитися.

- Привіт, красуне, - кричить у слухавку, з якої долинає музика.

- Привіт, - зітхаю. – Де ти, Гелю? Звідки музика о третій годині дня?

- Я розважаюсь, крихітко, - сміється. Чую як поруч з дівчиною говорить якийсь чоловік. О, Боже, Ангеліно, що ти коїш. – план військових дій переходить у виконання. Він закохується у мене й тепер нехай ревнує, а тоді я і зовсім подам на розлучення.

- Що ти коїш, подруго? – я звичайно знала, що дівчина божевільна, а Каліфорнія зробила з неї ще більшу бунтарку.

- Розважаюсь, Ланко, - хихоче у слухавку й просить когось принести шампанського. – Сьогодні Новий рік, хіба не класно? Час розваг і пригод, Лано. Так що збирайся, я за тобою заїду.

- Ти п’яна, Гелю, куди ти зібралася їхати? І, до того ж, у мене не має настрою святкувати це тупе свято.

- Годі зациклюватися на своєму Артему, життя це спалах й у нього на тебе грандіозні плани! Запам'ятай це! А заїду я з водієм, не хвилюйся, - хмикає та заливається сміхом. – Коханий організував мені власного водія.

- Куди спрямована наша подорож? – кидаю та тягнусь до столика за келихом.

- Побачиш, тобі сподобається, Лано! Обіцяю! – кричить подруга й скидає дзвінок.

Спершу відкинула слухавку та забила на дзвінок подруги. Які розваги? Такі як я не мають права на розваги, тому що сьогодні у мене бісів траур. Нехай, Артем клятий покидьок та зрадник, але я не забулась його, не змогла. Я досі кохаю, досі... того, кого не повинна, того, кого мала б зненавидіти. А, насправді минув час, а почуття ні. Тільки образа. Залишилася тільки образа, яка не пройде ніколи.


Майже допивши келих, якимось чином він летить прямо з моєї руки та розливається плямою на светру. Чорт. А був улюблений, подарований Артемом... Так, я досі як дурепа ношу його подарунки й уявляю як насправді усе класно могло вийти.


- Дідько, - сичу, бо розумію, що річ зіпсовано. – клятий день.

Підіймаюсь та прямую до гардеробної, аби захопити якийсь одяг. Перебираю речі на поличках й натикаюсь на сукню, куплену спеціально на свято, аби сподобатись Артему. Здається, що все ж, я маю право піти відпочити. Якщо не я то ця сукня точно. 


Одягаю її, тому що вона має показати себе світу. Такій красі гріх віддати себе на тортури молі. Через це, приймаю пропозицію подруги та швидко збираюсь... Хм. Святкувати новий рік?! Не віриться, справді, не думала, що піддамся на це, але чому б і ні?
Годину після того, як зібралась мучу себе думкою, чи справді це того варте? Тітка у двадцять вісім зібралася святкувати, наче якийсь підліток, ще й вирядилася для цього. В якийсь момент до квартири, ніби тортурою залітає Геля та стає посеред кімнати, захекана й у красивій вечірній сукні. У цьому вся Ангеліна.

- Готова? – шумно видихає. Волосся розтріпане, а у руках пляшка шампанського. Посміхаюсь, бо здається, у моїй квартирі вона з’являється тільки у такому вигляді.