Глава 12: "Тінь минулого"

Еліза ще довго стояла на місці, вдивляючись у темряву, в яку зник Деміам. Її серце билося швидше, а в голові вирувало надто багато думок. Вона не очікувала, що цей вечір перетвориться на щось більше, ніж простий танець. Вона побачила правду. Відчула її.

Жінка, яку він втратив. Біль, який носив у собі. Холод, що став його сутністю.

Але чому вона? Чому Ксейор обрав саме її для цієї гри?

Зітхнувши, вона провела руками по обличчю, намагаючись упоратися зі спогадами, які тепер стали й її тягарем.

— Що ж ти задумав, Ксейоре?.. — тихо прошепотіла вона.

---

Темрява розступилася, і Деміам опинився в тронній залі. Сині вогні магічних світильників мерехтіли на чорних мармурових стінах. У самому центрі зали стояв його батько — Володар Темряви, Ксейор.

Високий, статний, із довгим темним волоссям, що спадало на широкі плечі. Його очі, схожі на дві крижані безодні, спокійно спостерігали за сином.

— Ти починаєш сумніватися.

Деміам стискав кулаки, змушуючи себе зберігати спокій.

— І що з того?

Ксейор повільно зійшов з підвищення, його чорний плащ майже не торкався підлоги.

— Це небезпечно, Деміаме. Ти ж пам’ятаєш, що сталося зі мною.

— Я пам’ятаю, — голос Деміама був твердим. — Але не думаю, що я такий, як ти.

Очі Ксейора блиснули.

— Ти такий самий. І ти це знаєш.

Мовчання зависло між ними, важке, напружене.

— Вона змінила тебе, — Володар Темряви говорив неквапливо, але в кожному його слові відчувався тиск. — Ще трохи, і ти почнеш ставити неправильні запитання.

Деміам усміхнувся, але в його очах не було радості.

— Я вже їх ставлю.

Ксейор зупинився. Його погляд потемнів.

— Ти граєш з вогнем, синку.

— А ти вважаєш, що я маю просто сліпо слідувати твоїм наказам?

Ксейор примружив очі.

— Так.

Деміам не відповів одразу. Він зробив крок убік, піднісши руку, і вогонь у світильниках затанцював, наче відчув його емоції.

— Ти зробив свій вибір, батьку. Тепер дозволь мені зробити мій.

Ксейор на мить завмер. Потім тихо, майже нечутно зітхнув.

— Ти не розумієш, у що вплутуєшся.

— Можливо. Але тепер я хочу дізнатися.

Ксейор більше нічого не сказав. Лише розвернувся і повільно пішов назад до трону.

— Не забувай, хто ти, Деміаме. Не забувай, що кохання для нас — це не дар, а прокляття.

Деміам спостерігав за тим, як його батько зникає в темряві, і вперше в житті відчув, що починає йому не вірити.