Глава 11: "Танець правди"

Еліза не знала, скільки часу минуло. Вони кружляли у цьому дивному, загадковому танці, а світ навколо змінювався разом із ними. Темрява ніби ожила, переплітаючись у примарні силуети, що рухалися разом із їхніми тілами.

Кожен крок Деміама був бездоганний. Він вів її впевнено, без зусиль, ніби вони танцювали не вперше. Його руки були теплими, майже обпалюючими, а очі… В них було щось, що змушувало її затримувати подих.

— Що це за місце? — запитала вона, коли він обернув її навколо своєї осі.

— Це простір між світлом і тінню, — його голос звучав низько і владно. — Тут немає брехні, немає ілюзій. Тільки суть.

— Суть чого?

— Нас.

Її серце стиснулося, хоча вона не була впевнена, від страху чи від чогось іншого.

— Чому ти вирішив показати мені це?

Деміам на мить затримав погляд на ній, ніби зважуючи свої слова.

— Бо ти запитала про правду.

Еліза не встигла відповісти, коли раптово все навколо змінилося. Їхній танець не зупинявся, але тепер, замість загадкової темної зали, вони опинилися у спогаді.

Перед ними постала жінка. Вона була прекрасною — довге темне волосся спадало м’якими хвилями на плечі, а очі світилися ніжністю. Вона стояла на кам’яному балконі, а поруч із нею…

Еліза різко перевела погляд.

Деміам. Точніше, він же, але молодший, з м’якшим поглядом, без того льодяного виразу, який вона звикла бачити на його обличчі.

— Це… — вона відчула, як її пальці стислися на його руці.

— Це моя мати, — тихо відповів він.

Жінка усміхалася, простягаючи руку до молодого Деміама, а він дивився на неї так, як дивляться лише на тих, кого по-справжньому люблять.

— Вона була смертною? — запитала Еліза, хоча вже знала відповідь.

— Так.

Картинка змінилася. Замість спокійного вечора на балконі з’явилася темрява, що поглинала все навколо. Крики. Біль. І чоловік, що стояв посеред усього цього хаосу — високий, з очима, що світилися холодним вогнем.

Ксейор.

— Він… — Еліза зробила крок назад, але Деміам утримав її.

— Він убив її, — сказав він рівним, позбавленим емоцій голосом.

Еліза не могла відірвати погляду від сцени перед нею.

— Але чому?

— Бо вона була його прокляттям. Його слабкістю.

Ксейор дивився на тіло жінки, що лежала перед ним, і на обличчі його було… нічого. Жодної емоції. Жодного жалю.

А Деміам стояв на колінах біля неї, стискаючи її холодну руку.

Еліза відчула, як її горло стиснулося.

— Тепер ти розумієш, чому я не вірю в любов?

Вона повернула голову до нього, і на мить їй здалося, що в його очах промайнув справжній біль.

— Тому Ксейор уклав контракт зі мною, — тихо промовила вона. — Бо він боїться, що ти повториш його долю.

— Бо він не хоче, щоб я колись відчув те, що відчув він.

Її пальці рефлекторно стиснулися на його руці.

— А ти? Чого хочеш ти?

Деміам подивився на неї.

— Я ще не знаю.

Світ навколо них почав змінюватися знову. Темрява поглинула все, і вони знову опинилися в залі, де почався їхній танець.

Але тепер між ними було щось більше, ніж просто гра.

Еліза зробила крок назад, вдихаючи глибше, ніби намагаючись повернути собі рівновагу.

— Я не боюся тебе, — сказала вона раптом.

Деміам усміхнувся, але ця усмішка була сумною.

— Дарма.

Він зник у темряві, залишаючи її саму.

Але тепер вона знала правду. І ця правда могла змінити все.