Глава 6: Гра з демоном

Еліза стояла в величезній залі, осяяній лише м’яким світлом магічних ламп та мерехтінням вогню в каміні. Вона все ще не могла повірити, що потрапила сюди. Її розум був затуманений від пережитого, і навіть магія, яка оточувала її, здавалась не такою уже й захопливою, як раніше. Всі події останніх годин, які почались із укладення контракту з самим Володарем темряви, виводили її з рівноваги.

Вона оглядала простір, намагаючись відновити спокій, коли раптово двері знову відчинилися. Увійшов він — Деміам. Темний Владика.

Її погляд зустрів його темні очі. Вони були такими ж глибокими, як і тоді, коли вони перетнулися вперше, але цього разу вона вже трохи краще розуміла, ким він є. Його постава була величною, а сам він, здавалось, мав здатність проникати в саму суть кожної думки. Він повернувся до неї, і в його погляді не було нічого звичного. Тільки холодна оцінка.

— Ти не втекла, — промовив він, злегка посміхаючись, наче здогадуючись, що це лише початок.

Еліза зустріла його погляд, відчуваючи напругу в повітрі.

— Я не з тих, хто тікає, — відповіла вона, стримуючи себе від нервової посмішки.

— Ти дуже рішуча, — зауважив Деміам, зробивши крок вперед, його голос звучав спокійно, але важко було не помітити в ньому іронію. — Але це далеко не все, що тобі доведеться показати.

Еліза знала, що тут, в цій кімнаті, кожне слово, кожен рух може бути пасткою. Вона намагалася не думати про небезпеку, яка нависала над нею. Натомість вона випрямилася і кинула погляд на Ксейора, який з’явився з іншого боку залу, спостерігаючи за ними.

— Ти не злякалася? — запитав Ксейор, з усмішкою дивлячись на неї. — Я думав, ти будеш більш обережною.

— Я не боюся вас, — відказала Еліза, хоч і в глибині душі усвідомлювала, як важко їй давалася кожна мить цього випробування. — Але, мабуть, я і не мала б боятися, якщо хочу виграти.

Ксейор мовчки кидав погляд на свого сина, Деміама, який, у свою чергу, повернувся до Елізи. Щось у його погляді змінилося. Замість того, щоб відчужено оцінювати її, він трохи розслабився.

— Ну, що ж, — сказав Деміам, — я не чекатиму занадто довго. Якщо ти дійсно маєш намір виконати своє завдання, я буду уважно спостерігати.

Еліза відчула, як серце сильно забилося, але вона тримала себе в руках. Це була не просто гра. Це була битва, в якій їй доведеться перемогти або зрозуміти, чому вона не змогла.

— Почнемо, — сказала вона, не опускаючи погляду.